У постать Лоренцо Валли втілилася епоха перетину двох світів: середньовічної традиції та нового ренесансного бачення культури, мови й істини. Його діяльність у царинах філології, риторики, філософії та богослов’я мала вирішальний вплив на європейську думку XV–XVI століть, особливо у контексті критики церковного авторитету, схоластичної логіки та ідеалізованого уявлення про середньовічну латину. Як провокатор і реформатор гуманістичного проекту, Валла кидав виклик авторитетам не тільки в галузі стилю, а й у сфері догматичної віри, що зробило його постать винятково важливою у розвитку гуманістичної традиції на порозі протестантської Реформації.
Філологічна критика, що розхитала основи церковної влади
Перші кроки Лоренцо Валли як гуманіста пов’язані з його активною критикою риторичних та стилістичних засад схоластичної латини. Його атака на мову юристів, зокрема Бартолуса, засвідчила не лише естетичну вимогливість, а й фундаментальне несприйняття традицій, що базувалися на архаїчному мовному спадку. Однак справжній вибух у науково-історичному середовищі спричинив трактат Про підробленість Дару Костянтина, де Валла, використовуючи виключно лінгвістичний аналіз, довів, що текст, яким папська влада обґрунтовувала свої світські претензії на Західну Європу, є фальсифікацією. Аргументи Валли ґрунтувались не на богословських позиціях, а на стилістичних ознаках, термінології та мовній еволюції, що робило його виклад майже неуразливим для критики з боку теологів. Саме цей філологічний поворот, який згодом стане основою протестантського текстуального аналізу Святого Письма, набув вибухового характеру, коли працю Валли було надруковано у 1517 році — того самого року, коли Мартін Лютер оприлюднив свої «95 тез».
Гуманіст як реформатор мислення і мови
Валла був не лише майстром стилю, а й радикальним критиком філософської традиції, насамперед схоластичної. Його діалоги, такі як De voluptate і De libero arbitrio, були спрямовані проти стоїцизму, аристотелізму й спроб узгодити Божу всемогутність із людською свободою. У цих текстах гуманіст виявляв симпатію до епікурейської традиції, обґрунтовуючи ідею морального задоволення як складової доброчесного життя. У своїй Dialecticae disputationes він намагався реформувати саму структуру логічної аргументації, скоротивши арістотелівські категорії та закликавши філософію повернутись до лінгвістичної конкретики й здорового глузду. Це була критика не лише форм, а й сутності середньовічного мислення, що віддалялося від реального мовного досвіду й перетворювалося на автономну, самозамкнену систему.
Певним синтезом його мовної програми стала праця Elegantiae linguae Latinae, яка не лише кодифікувала нову латину — латину Цицерона й Квінтіліана, а й стала першою спробою граматичного підручника на основі естетики класичного стилю. Валла вважав, що латинська мова має бути не знаряддям юристів чи теологів, а живою мовою мислення, здатною виражати сучасні поняття, навіть якщо для цього слід вигадати нові слова або адаптувати старі. Його інтерес до того, як перекласти такі поняття, як «парламент» або «гармата», засвідчує унікальну чутливість до проблеми лінгвістичної адаптації нового досвіду в межах старої мови.
Лоренцо Валла помер у 1457 році, залишивши після себе спадщину, яка ще довго служила джерелом натхнення та суперечок. Його праці свідчать про те, що гуманізм був не лише стилем чи естетикою, а насамперед — інтелектуальною програмою боротьби за істину, мову та свободу думки.
Данило Ігнатенко