Церква Успіння Пресвятої Діви Марії, знана також як костел Вознесіння, є визначною пам’яткою архітектури національного значення, розташованою в місті Золочів Львівської області. Споруда поєднує риси пізнього бароко й виступає не лише як культова будівля, а й як важливий елемент освітньо-культурної спадщини Галичини XVIII століття.
Архітектура та історія спорудження
Будівництво храму та монастирського комплексу велося впродовж 1731–1763 років коштом Якуба Людвіка Собеського, сина короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Комплекс зводився спеціально для потреб католицького чернечого ордену піярів — освітньо-реформаторської спільноти, що активно займалася просвітництвом у Речі Посполитій. Серед осіб, дотичних до будівництва, згадується Людвік Гурський — помічник єпископа Познанського, що забезпечував адміністративну та фінансову підтримку проєкту.
Архітектурно костел є взірцем барокової сакральної архітектури, що відзначається масивністю, симетрією та декоративною насиченістю фасадів. Планувалося звести дві вежі, однак збудовано лише одну; попри це, будівля справляє враження монументальності й вишуканості.
Освітній центр піярів
При храмі функціонував колегіум піярів, що відігравав важливу роль у формуванні інтелектуального середовища регіону. У ньому викладав, зокрема, отець Онуфрій Копчинський — автор першої граматики польської мови. У 1782 році в колегіумі навчалося близько 500 студентів, однак у 1785 році він був ліквідований австрійською владою в межах так званої «Йосифінської касації» — серії реформ цісаря Йосифа II, спрямованих на секуляризацію церковної власності.
Після ліквідації колегіуму його приміщення використовувалося для адміністративних потреб — спочатку як управління Золочівського округу, згодом як районне староство.
Перехід до греко-католицької громади
Храм у 1787 році був переданий греко-католицькій громаді. Однак через брак фінансів він довгий час залишався в занедбаному стані. Лише після міжконфесійного обміну храмами у 1838 році розпочались реставраційні роботи, й у 1839 році його урочисто освятили.
У 1842 році коштом Матеуша Мьончинського встановили годинник, а трохи раніше в храмі було встановлено орган, який після низки реставрацій (у 1889, 1905 та 2019 роках) зберіг свою функціональність до сьогодні.
Мистецьке оздоблення
На головному вівтарі в 1876 році було розміщено копію знаменитої Сікстинської Мадонни Рафаеля, відтворену Каролем Сагновським. Настінні розписи датуються 1935 роком і є цінним прикладом сакрального живопису міжвоєнного періоду.
Незважаючи на складні часи радянської окупації, храм продовжував функціонувати завдяки діяльності єпископа Яна Ценського — єдиного латинського єпископа в Україні в радянський період. Завдяки його діяльності та підтримці вірян, костел збережений як культова споруда.
Альона Дмитрук
