Каролінгське Відродження — культурно-освітній рух у Західній Європі, що розгорнувся з середини VIII до IX століття за правління каролінгських монархів і був тісно пов’язаний з діяльністю Карла Великого. Його метою стало відновлення класичної освітньої традиції, підвищення рівня грамотності духовенства та зміцнення адміністративної системи імперії.
Після смерті співправителя Карломана Карл Великий зосередив у своїх руках владу над Франкською державою. Перед ним постало завдання створення ефективного управлінського апарату та уніфікованої церковної структури. Однак брак освічених кадрів виявився серйозною перешкодою. Значна частина духовенства не володіла належною латинською мовою, що унеможливлювало правильне тлумачення Святого Письма, богослужбових текстів і правових документів.
У політичному баченні Карла Великого держава і церква становили єдине ціле. Ідея Civitas Dei — християнського суспільства, заснованого на порядку, дисципліні та спільних духовних цінностях, вимагала інтелектуальної основи. Освіта розглядалася не як абстрактна культурна цінність, а як практичний інструмент управління та стабільності.
Каролінгське Відродження мало характер реформ, ініційованих «згори». Імператор заохочував створення шкіл при монастирях, єпископських кафедрах і власному дворі. Освітня програма спиралася на класичну латинську спадщину, але була адаптована до потреб християнської доктрини та адміністративної практики. Уперше з пізньої античності з’явилася спроба системно впорядкувати знання та передати їх наступним поколінням.
Попри відносну короткотривалість, Каролінгське Відродження заклало основи інтелектуальної традиції середньовічної Європи. Воно створило умови для подальшого розвитку богослов’я, права, літератури та філософії, ставши важливим етапом у переході від раннього Середньовіччя до зрілої європейської культури.
Данило Ігнатенко
