Іван Карпенко-Карий (псевдонім; справжнє прізвище Іван Тобілевич) — видатний український драматург, актор і режисер XIX—початку XX століття. Його творчість поєднує гострий соціальний зміст, глибоку психологічну правду та сценічну майстерність, через що він посів одне з центральних місць у розвитку нової української драми й театру.
Життєвий і творчий шлях
Іван Тобілевич походив із родини, де цінували освіту й культуру; пізніше обрав сцену та літературу як засоби відображення суспільних проблем свого часу. Він писав під псевдонімом Іван Карпенко-Карий і сам виступав як актор і організатор драматичної творчості. Його практична діяльність на сцені і робота з трупами сприяли формуванню професійного українського театру.
Багатогранність діяльності
Карпенко-Карий поєднував кілька ролей — драматург, актор, режисер, педагог сцени. Таке поєднання дало змогу створювати п’єси, які не лише читалися, але й легко втілювалися на сцені; автор добре відчував можливості сцени і психологію глядача.
Жанрова різноманітність творів
Творчість І. Карпенка-Карого відзначається різноманітністю жанрів:
- Трагікомедія: «Сто тисяч», «Мартин Боруля» — поєднують комічне й трагічне, розкривають людські вади й соціальні проблеми з глибоким співчуттям до героїв.
- Сатирична комедія: «Хазяїн» — гостра сатирична риса спрямована на викриття егоїзму, жадібності й суспільних недоліків.
- Соціально-психологічна драма: «Безталанна» — увага до внутрішнього світу персонажів і соціальних обставин, що формують їхню долю.
- Історична трагедія: «Сава Чалий» — звернення до історичної тематики з трагізмом і національним підґрунтям.
Іван Карпенко-Карий і «театр корифеїв»
Карпенко-Карий був тісно пов’язаний із рухом, який пізніше отримав назву «театр корифеїв» — професійного українського театру, що впорядковував репертуар, підвищував сценічну майстерність і формував національну драматургічну школу. Його п’єси часто ставилися в трупах, що працювали над піднесенням національного театру.
Драматургічне новаторство
Новаторство І. Карпенка-Карого в драматургії полягало в поєднанні громадянської проблематики з життєвістю побутових деталей, у створенні переконливих психологічних характерів та використанні драматичного конфлікту не лише як інтриги, а як засобу глибшого розкриття людини. Він уникав простих шаблонів, робив ставку на типове, але правдиве зображення людей і суспільства.
«Мартин Боруля» — трагікомедія з довгим життям на сцені
П’єса «Мартин Боруля» — одна з найвідоміших робіт автора і приклад трагікомедії. Твір зберігає актуальність уже понад сто років і часто повертається на сцену через універсальність піднятих тем. У центрі — образ селянина, який вважає дворянство гарантією кращого життя й статусу. Автор показує, як прагнення до соціального піднесення перетворює людські цінності: замість чесності, порядності й працьовитості цінується становий статус. Мартина Борулю можна розуміти як символ людини, котра загубила себе в гонитві за зовнішнім визнанням — і саме тут трагічне поєднується з комічним: його мрії й дії викликають співчуття й посмішку водночас. Психологічна переконливість персонажа, увага до дрібних деталей поведінки і мови роблять образ живим і вражаючим.
Значення творчості І. Карпенка-Карого
Творчість Івана Карпенка-Карого має велике значення для української культури й освіти:
- Він допоміг закласти основи національної драматургії та театральної традиції.
- Його п’єси поєднують художню глибину з доступністю — саме це робить їх цінними для шкільного вивчення і театральних постановок.
- Через багатогранність жанрів і тем його роботи дають можливість розглядати соціальні, етичні й психологічні питання на уроках літератури, історії, етики та театрального мистецтва.
Рекомендація для вчителів і школярів: при вивченні звертайте увагу на образи, мотивацію персонажів та соціальний контекст творів; обговорюйте, які риси героя варто вважати позитивними, а які — критичними, і чому.
Данило Ігнатенко
