Позиція ХАМАС щодо мирного врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту протягом його історії не залишалася незмінною. Від моменту заснування наприкінці 1980-х років організація виступала категорично проти переговорів, які передбачали б передачу або відмову від будь-якої частини палестинських територій. Такий підхід був безпосередньо пов’язаний із ранньою ідеологією руху, у якій боротьба за Палестину розглядалася як принципове національне та релігійне питання.
Особливо гостро ХАМАС відреагував на мирний процес, який розпочався між Ізраїлем та Організацією визволення Палестини. Організація засудила угоди, укладені в 1993 році між Ізраїлем та ООП, відомі як угоди в Осло. Вони передбачали взаємне визнання сторін і створення Палестинської адміністрації як частини процесу поступового врегулювання конфлікту. Для ХАМАС цей процес був неприйнятним, оскільки передбачав політичні компроміси та домовленості з Ізраїлем. Організація вважала, що палестинські права не повинні бути предметом територіальних поступок.
ХАМАС і Палестинська адміністрація
Неприйняття угод Осло створило складні відносини між ХАМАС і керівництвом ООП. Водночас лідер ООП Ясір Арафат намагався залучити ХАМАС до політичної системи. У рамках цієї політики представники руху отримували окремі керівні посади в Палестинській адміністрації. Це було прагненням не допустити остаточного розколу палестинського політичного табору. Однак інтеграція ХАМАС у політичну систему не усунула принципових розбіжностей між сторонами. Рух продовжував виступати проти ключових положень мирного процесу, тоді як керівництво ООП намагалося використовувати переговори як шлях до створення палестинської держави.
У цей період палестинська політика фактично опинилася між двома різними моделями. Перша робила ставку на переговори, міжнародне визнання та поступове створення державних інституцій. Друга наголошувала на опорі та відмові від компромісів щодо територіального питання.
Інтифада Аль-Акса і нова хвиля насильства
Провал мирних переговорів між ізраїльтянами та палестинцями у вересні 2000 року став одним із переломних моментів конфлікту. Незабаром розпочалося нове масштабне палестинське повстання, яке отримало назву інтифада Аль-Акса. На відміну від Першої інтифади, цей конфлікт характеризувався значно вищим рівнем насильства. У ньому брали участь різні палестинські угруповання, зокрема ХАМАС. Організація посилила атаки проти ізраїльтян, а її збройні структури здійснили низку вибухів-смертників на території Ізраїлю.
Насильство спричинило жорстку реакцію з боку Ізраїлю. Посилилися заходи безпеки, арешти, військові операції та інші дії, спрямовані проти палестинських збройних угруповань. Таким чином, на початку XXI століття перспективи переговорного врегулювання стали ще складнішими.
Поступова зміна політичної позиції
Після завершення найбільш інтенсивного періоду інтифади Аль-Акса ХАМАС почав демонструвати певну зміну підходу до політичного процесу. Це не означало повної відмови від попередніх ідеологічних положень, але організація стала активніше використовувати політичні механізми. Важливим моментом стали палестинські парламентські вибори 2006 року. Після більш ніж десяти років критики основних принципів Палестинської адміністрації ХАМАС взяв участь у виборах і здобув значну підтримку виборців.
Цей крок мав велике політичне значення. ХАМАС, який раніше робив головний акцент на опорі та відмові від переговорного процесу, почав діяти в межах палестинських політичних інституцій. Це поставило перед організацією нове питання: як поєднати власну ідеологічну позицію з необхідністю брати участь у політичному управлінні.
Питання двох держав
У наступні роки окремі високопоставлені представники ХАМАС робили заяви, які свідчили про готовність розглядати створення палестинської держави в межах кордонів, що існували до війни 1967 року.
Особливе значення мав документ «Загальні принципи та політика», опублікований ХАМАС у 2017 році. У ньому організація заявила про підтримку створення «повністю суверенної та незалежної Палестинської держави» зі столицею в Єрусалимі на основі ліній, що існували станом на 4 червня 1967 року, а також про повернення палестинських біженців і переміщених осіб. Ця позиція була важливою зміною в політичній риториці ХАМАС. Фактично організація демонструвала готовність розглядати палестинську державу в межах територій, пов’язаних із кордонами до Шестиденної війни. Водночас документ не означав формального визнання Ізраїлю.
Чому зміни не означали визнання Ізраїлю
Однією з головних суперечностей політичної позиції ХАМАС залишалося питання легітимності Ізраїлю. Навіть після появи заяв про можливість палестинської держави в кордонах 1967 року організація продовжувала відкидати легітимність Ізраїлю як держави. Тому між поняттями «прийняття палестинської держави в кордонах 1967 року» та «визнання Ізраїлю» існувала принципова різниця. Перше могло розглядатися як практичний або політичний компроміс, тоді як друге залишалося предметом гострих ідеологічних суперечок.
Саме ця подвійність значною мірою пояснює суперечливість заяв представників ХАМАС. Поряд із політичною риторикою про державу в межах 1967 року звучали заяви прихильників жорсткої лінії, які категорично відкидали можливість визнання Ізраїлю.
Ях’я Сінвар і жорстка лінія
Одним із найвідоміших представників жорсткого підходу був Ях’я Сінвар, який очолював ХАМАС у секторі Газа з 2017 до 2024 року. Його публічні заяви демонстрували, наскільки глибокими залишалися суперечності всередині політичної риторики організації.
У 2017 році, невдовзі після оприлюднення нового політичного документа ХАМАС, Сінвар заявив під час зустрічі з молодими жителями Гази, що питання визнання Ізраїлю більше не є предметом обговорення, а натомість ідеться про його знищення.
Ця заява показала, що пом’якшення окремих положень політичної програми не означало одностайної відмови від жорсткої ідеологічної позиції. Усередині ХАМАС продовжували співіснувати різні підходи — від прагматичної участі в політичному процесі до категоричного неприйняття ізраїльської державності.
Від бойкоту переговорів до політичної участі
Історія ставлення ХАМАС до мирного процесу демонструє поступову, але неповну трансформацію. На ранньому етапі організація відкидала переговори, засуджувала угоди Осло та виступала проти територіальних компромісів. Під час інтифади Аль-Акса її збройна діяльність стала одним із факторів різкого загострення конфлікту.
Пізніше ХАМАС почав використовувати політичні механізми, взяв участь у виборах 2006 року та став частиною палестинського політичного життя. У 2017 році його політичний документ продемонстрував готовність розглядати створення палестинської держави в кордонах 1967 року як можливу формулу національного консенсусу. Проте ця зміна не перетворила ХАМАС на прихильника класичного мирного процесу. Відсутність визнання Ізраїлю та збереження жорсткої риторики залишалися фундаментальними перешкодами для повноцінного політичного компромісу. Таким чином, еволюцію ХАМАС правильніше розглядати не як простий перехід від війни до миру, а як складне поєднання ідеологічної наступності та політичного прагматизму. Організація поступово освоювала механізми політичної участі, але водночас зберігала фундаментальні положення, які визначали її ставлення до Ізраїлю та палестинського питання.
Данило Ігнатенко
