Френсіс Гальтон народився 16 лютого 1822 року поблизу Спаркбрука, Бірмінгем, Ворікшир, Англія, у забезпеченій родині. Його дитинство проходило в атмосфері інтелектуальної свободи, але без ентузіазму до релігійного чи класичного навчання. Початкову освіту здобув удома, а потім розпочав медичне навчання, відвідавши лікарні Бірмінгема й Лондона та слухавши лекції в німецькому Гіссенському університеті.
Повернувшись до медичних студій, він несподівано став фінансово незалежним після смерті батька, що дозволило йому повністю присвятити себе науковим інтересам і дослідженням. Його ранні мандрівки включали експедиції річкою Ніл та мандрівку до Святої Землі. У 1850-х роках Гальтон провів важливу експедицію в південно-західну Африку, де намагався дістатися до озера Нгамі. Незважаючи на труднощі та небезпеки, він здобув значну географічну інформацію, що принесло йому членство в Королівському географічному товаристві (1853) та Королівському товаристві (1856).
Гальтон був автором 9 книг та близько 200 наукових статей. Його праці стосувалися широкого спектра тем: від розробки методу ідентифікації за відбитками пальців до статистичного аналізу, метеорології, спадковості, психометрії, дослідження близнюків та методів подорожей у важкодоступних регіонах. Він став одним із перших науковців, які систематично використовували кількісні методи для оцінки людських характеристик.
У 1869 році Гальтон опублікував свою головну працю — «Спадковий геній», в якій стверджував, що інтелектуальні здібності мають спадковий характер. Саме тут він уперше використав слово «геній» у сучасному науковому сенсі — як вроджений високий рівень здібностей. Його головний аргумент полягав у тому, що психічні риси, такі як інтелект, передаються спадково не меншою мірою, ніж фізичні. Дарвін, який прочитав цю книгу, визнав, що вона вплинула на його уявлення про роль спадковості в еволюції людини. Надалі Гальтон неодноразово згадувався в «Походженні людини» Дарвіна (1871), хоча в «Походженні видів» (1859) його ім’я ще не згадувалося.
У 1883 році Гальтон опублікував книгу «Дослідження людських здібностей», яка об’єднала близько 40 статей, що стали підсумком його спостережень і висновків у сфері антропометрії, психології та соціальної статистики. У цій книзі він описав свої експерименти зі спостереження за реакціями, сприйняттям, вагою тіла, довжиною руки, пам’яттю та іншими показниками, які могли дати змогу виміряти інтелектуальні відмінності між людьми.
Фундаментальною частиною його наукової спадщини стала євгеніка — термін, який він сам ввів, щоб позначити науку про поліпшення спадкових якостей людства шляхом селекції. Гальтон був переконаний, що, якщо людство керується селекцією у виведенні тварин і рослин, то цілком логічно було б використати ті ж принципи до власного виду. Він стверджував, що покращення людського роду можливе через стимулювання до розмноження тих, хто має найкращі генетичні якості, і стримування цього серед тих, хто має менш сприятливі ознаки. Його підхід викликав жваві дискусії як серед науковців, так і в суспільстві.
Гальтон був посвячений у лицарі у 1909 році, що стало визнанням його наукових досягнень. У своєму заповіті він передбачив заснування кафедри євгеніки в Лондонському університеті, що дало поштовх до подальшого розвитку цієї спірної, але впливової дисципліни. Помер Френсіс Гальтон 17 січня 1911 року в Грейшотт-Хаусі, Хаслемір, графство Суррей.
Данило Ігнатенко
