Ежен Богарне народився 3 вересня 1781 року в Парижі у відомій французькій аристократичній родині. Його батько, генерал Александр де Богарне, був страчений на гільйотині 23 червня 1794 року під час Французької революції. Втрата батька стала драматичним поворотом у житті юного Ежена, який разом із матір’ю Жозефіною Ташер де Ла Пажері та сестрою Гортензією опинився у складному становищі.
9 березня 1796 року Жозефіна вийшла заміж за генерала Наполеона Бонапарта, що стало вирішальним моментом для всієї родини. Спочатку цей союз викликав відчуження в дітей Жозефіни, проте згодом Наполеон зарекомендував себе як турботливий вітчим. У 1806 році він офіційно всиновив Ежена, надавши йому статус прийомного сина.
Роль у Французькій Першій імперії
Кар’єра Ежена Богарне в армії та державній службі тісно пов’язана з політичним злетом його вітчима. Він брав активну участь у державному перевороті 18 брюмера (9 листопада 1799 року), який відкрив шлях до влади для Наполеона. У 1800 році Богарне воював під Маренго, допомагаючи здобути важливу перемогу над австрійцями. За вірність і військові заслуги у 1804 році він був проголошений принцом і отримав посаду архіканцлера держави.
У 1805 році, після коронації Наполеона як короля Італії, Ежен Богарне став віце-королем Італії. На цій посаді він здійснив низку глибоких реформ, зокрема:
- модернізував фінансову систему;
- реорганізував державну службу;
- сприяв розвитку інфраструктури, зокрема будівництву доріг;
- впровадив французьке цивільне законодавство.
Його правління в Італії стало зразком ефективної адміністрації в межах наполеонівської системи.
Військова доблесть і битви
Ежен Богарне виявив себе як талановитий воєначальник під час війни з Австрією в 1809 році. Він командував італійською армією, здобув важливу перемогу в битві при Раабі (сучасне угорське місто Дьєр), а також відзначився в одній із вирішальних баталій наполеонівської епохи — битві під Ваграмом.
У 1812 році Богарне супроводжував Наполеона в катастрофічному російському поході, продемонструвавши стійкість та організаторський хист навіть за найскладніших умов. Наступного року він знову відзначився в боях на території Німеччини, де захищав інтереси імперії.
Під час кампанії 1814 року, після розпаду наполеонівської коаліції, Ежен продовжував утримувати позиції в Італії. Він відмовився перейти на бік австрійців та неаполітанців, незважаючи на тиск і політичну невизначеність. Лише 16 квітня 1814 року, внаслідок очевидної військової безвиході, він підписав перемир’я Скіаріно-Ріцціно.
Особисте життя і останні роки
У 1806 році Ежен Богарне одружився з баварською принцесою Амелією Августою, дочкою короля Баварії Максиміліана I. Цей династичний шлюб посилив його зв’язки з європейськими монархіями. Після поразки Наполеона Богарне оселився в Мюнхені при баварському дворі, де отримав титул герцога фон Лейхтенберга.
Він залишався осторонь від подальших політичних процесів у Франції, не підтримав повернення Бонапарта під час Ста днів. Помер Ежен Богарне 21 лютого 1824 року в Мюнхені, залишивши по собі пам’ять як про ефективного адміністратора, сміливого генерала та одного з найвідданіших союзників Наполеона.
Данило Ігнатенко
