Династія мамлюків, що правила Єгиптом і Сирією з 1250 по 1517 рік, була унікальним політичним утворенням, заснованим на рабському походженні її еліти. Мамлюки (військові раби, переважно тюркського та черкеського походження) спочатку були інструментом у руках правлячих династій, однак згодом самі стали владною силою, здатною утверджувати й зміщувати султанів.
Перший імпульс до піднесення мамлюків на політичну арену дав султан Ас-Саліх Айюб, який активно використовував рабів-воїнів у боротьбі проти хрестоносців і внутрішніх суперників. Після його смерті в 1249 році мамлюцькі генерали вбили його спадкоємця, що стало початком нового політичного ладу. У 1250 році вони встановили власну династію, яка правила понад два з половиною століття.
Історики поділяють їхнє правління на два періоди: «бахрі» (1250–1382) та «бурджі» (1382–1517). Перший період характеризується домінуванням тюркських мамлюків, тоді як другий — черкесів. Після приходу до влади султана Баркука в 1382 році відбулася помітна етнічна переорієнтація еліти. Якщо у першому періоді підвищення залежало від військових заслуг, то бурджійська епоха виявилася більш схильною до просування за етнічною ознакою, що поступово підірвало стабільність.
Незважаючи на внутрішню напруженість, династія мамлюків здійснила низку визначних зовнішньополітичних і культурних кроків. Турецькі мамлюки досягли значних успіхів: вони вигнали хрестоносців з Леванту та відродили ісламський халіфат, поширили свою владу на Аравійський півострів, Малу Вірменію та Анатолію, зберігаючи стратегічний контроль над ключовими шляхами між Сходом і Середземномор’ям.
Культурно цей період відзначається розвитком історичної науки та архітектури. Історики тієї доби залишили багатий корпус хронік і енциклопедичних праць, хоч і з незначною оригінальністю, за винятком Ібн Халдуна. Архітектурна спадщина мамлюків — це передусім гробниці-мечеті з масивними кам’яними куполами, що прикрашають Каїр донині. Одним із символів внутрішньої боротьби епохи став мислитель Ібн Таймія, ув’язнений мамлюцькою владою за спроби очищення ісламу від іноземних і забобонних нашарувань.
Однак з кінця XIV століття почався поступовий занепад. Внутрішні фракції, залежність від етнічного протекціонізму, епідемії, нестабільність у торгівлі через бедуїнські набіги та фінансове виснаження держави підривали її силу. Розгром Тимуром (Тамерланом) в 1400 році, а згодом — Османське вторгнення (1516–1517), поклали край незалежності мамлюцької держави. Вони були остаточно підкорені султаном Селімом I, хоча залишалися важливою політичною елітою в Єгипті впродовж усього османського періоду до кінця XVIII століття.
Данило Ігнатенко
