Сирія є країною, де сьогодні проживає найбільша друзька громада у світі. Хоча Ліван має найвищу частку друзів у структурі населення, саме Сирія є домівкою для понад 700 тисяч представників цієї релігійної спільноти.
Особливістю друзів є їхня сильна внутрішня згуртованість. Проживаючи переважно в одному регіоні, вони змогли сформувати стійку систему місцевого самоврядування, що дозволяла громаді ефективно захищати свої інтереси навіть у періоди політичної нестабільності.
Переселення друзів до Сирії
Більшість сучасних сирійських друзів походить від переселенців із Лівану, які почали масово мігрувати до Сирії у XVIII столітті. Причинами переселення стали міжплемінні конфлікти, боротьба за владу в гірських районах Лівану та пошук нових земель для проживання.
Новим осередком друзької громади став регіон Джебель-ад-Дуруз (Джабаль-аль-Араб) на півдні Сирії. Це вулканічне гірське плато навколо сучасного міста Свейда (Ас-Сувайда), яке завдяки природним умовам було легко обороняти. Саме тут поступово сформувався головний центр сирійських друзів, де й сьогодні проживає переважна більшість громади.
Гірська місцевість дозволяла друзам зберігати значну автономію навіть тоді, коли Сирія входила до складу Османської імперії. Водночас вони підтримували активні економічні зв’язки із сусідніми регіонами, займаючись землеробством, скотарством і торгівлею.
Джебель-ад-Дуруз — серце друзької громади
Джебель-ад-Дуруз став не лише місцем компактного проживання друзів, а й центром їхнього політичного та духовного життя. Тут зберігалися традиційні інститути влади, діяли впливові родини шейхів, а громада мала можливість підтримувати власні релігійні звичаї без значного зовнішнього втручання.
Саме в цьому регіоні сформувалися політичні лідери, які згодом стали відомими далеко за межами друзької спільноти. Найвизначнішим серед них був Султан аль-Атраш — людина, яка перетворила локальний протест на загальносирійський визвольний рух.
Повстання Султана аль-Атраша
У 1925 році французька адміністрація, що управляла Сирією за мандатом Ліги Націй, зіткнулася з наймасштабнішим антиколоніальним виступом за весь період свого правління. Його очолив друзький лідер Султан аль-Атраш.
Причиною повстання стало невдоволення політикою французької влади, яка дедалі активніше втручалася у внутрішнє життя Джебель-ад-Дурузу, обмежувала повноваження місцевих лідерів і проводила адміністративні реформи без урахування традицій громади. Спочатку повстання охопило лише друзькі райони, однак після низки перемог повстанців до боротьби активно приєдналися сирійські націоналісти.
Упродовж кількох місяців виступ поширився майже на всю Сирію, а бойові дії дійшли навіть до Дамаска. Французькі війська були змушені застосувати артилерію та авіацію, піддавши сирійську столицю масштабному бомбардуванню. Лише у 1927 році після тривалих боїв повстання було остаточно придушене. Попри військову поразку, саме цей виступ більшість сирійців сьогодні вважає першим загальнонаціональним повстанням за незалежність країни.
Друзи у політичному житті Сирії
Після завершення французького мандату друзи залишилися однією з найвпливовіших громад Сирії. Їхні політичні лідери брали активну участь у формуванні нової держави, а представники друзької еліти регулярно обіймали важливі державні посади.
У 1954 році друзи знову опинилися в центрі політичних подій. Чергове повстання в Джебель-ад-Дурузі стало одним із чинників загальнонаціонального виступу, який завершився поваленням президента Адіба аль-Шішаклі. Ці події ще раз продемонстрували, що навіть порівняно невелика громада могла суттєво впливати на політичний розвиток Сирії.
Родина аль-Атрашів і партія Баас
Важливу роль у політичній історії Сирії відіграв і син Султана аль-Атраша — Мансур аль-Атраш. Він став одним із співзасновників сирійської партії Баас, яка згодом перетворилася на головну політичну силу країни.
У 1965 році Мансур аль-Атраш недовго обіймав посаду спікера сирійського парламенту. Проте вже наступного року після внутрішнього перевороту в партії Баас його було заарештовано. Незважаючи на це, родина аль-Атрашів і надалі залишалася одним із символів сирійського національного руху.
Друзи під час громадянської війни
Громадянська війна, яка розпочалася у Сирії у 2011 році, поставила друзьку громаду перед складним вибором. Опинившись між урядовими військами, різноманітними повстанськими угрупованнями та радикальними ісламістськими організаціями, друзи насамперед прагнули захистити власні населені пункти.
У результаті в провінції Свейда та інших друзьких районах виникли десятки місцевих загонів самооборони. Їхнім головним завданням був захист цивільного населення від нападів екстремістських угруповань, а також забезпечення безпеки регіону в умовах фактичного розпаду державних інститутів.
Нова політична ситуація після 2024 року
Наприкінці 2024 року після зміни влади в Сирії перед друзами постали нові виклики. Нове керівництво країни на чолі з Ахмедом аш-Шараа виступило за створення єдиних державних сил безпеки та закликало місцеві озброєні формування скласти зброю.
У відповідь друзькі ополчення в Свейді та Джарамані об’єдналися у чотири основні коаліції: «Люди Гідності», Військова рада Свейди, Ліва аль-Джабаль і Бригада Щита Джарамани. Хоча окремі лідери громади підтримували координацію з центральною владою, більшість із них не поспішала погоджуватися на повне роззброєння.
Причиною такої позиції стала відсутність чітких гарантій політичного представництва друзів у новій системі влади, а також побоювання щодо безпеки громади. Додаткове занепокоєння викликали випадки нападів на друзькі населені пункти, які, на думку місцевих лідерів, державні структури не завжди могли ефективно попередити.
Данило Ігнатенко
