Друга битва на Соммі, що тривала з 21 березня до 5 квітня 1918 року, стала одним із найважливіших епізодів завершального періоду Першої світової війни. На відміну від знаменитої Першої битви на Соммі 1916 року, яка асоціюється з виснажливими окопними боями та величезними втратами, друга битва стала початком масштабного німецького весняного наступу, відомого як операція «Міхаель».
Ситуація на фронті на початку 1918 року
На початку 1918 року становище Німеччини виглядало суперечливим. З одного боку, після виходу Росії з війни внаслідок більшовицької революції та підписання Брест-Литовського миру німецьке командування змогло перекинути десятки дивізій зі Східного фронту на Західний. З іншого боку, економіка країни перебувала на межі виснаження через британську морську блокаду, а вступ Сполучених Штатів у війну означав, що з кожним місяцем сили Антанти лише зростатимуть.
Генерал Еріх Людендорф дійшов висновку, що Німеччина повинна завдати рішучого удару навесні 1918 року. Метою було роз’єднати британські та французькі війська, прорвати фронт і змусити союзників погодитися на мир на вигідних для Берліна умовах.
Операція «Міхаель»: початок наступу
21 березня 1918 року німецькі війська розпочали грандіозний наступ на ділянці фронту між Аррасом і Ла-Фером у долині Сомми.
Перед атакою німецька артилерія здійснила один із наймасштабніших обстрілів за всю війну. За кілька годин по союзних позиціях було випущено понад мільйон снарядів. Особливістю підготовки стало використання газових боєприпасів та точкових ударів по штабах, артилерійських батареях і комунікаціях.
Після артилерійського удару в наступ пішли спеціально підготовлені штурмові загони — так звані «штурмтрупери». Вони використовували нову тактику проникнення через слабкі місця оборони, обходячи укріплені вузли опору та залишаючи їх для наступних хвиль піхоти.
Прорив британської оборони
Основний удар припав на позиції британської 5-ї армії генерала Г’ю Гофа. Через нестачу людей та недостатньо укріплені оборонні рубежі британці не змогли втримати фронт.
У перші дні наступу німецькі війська просунулися на десятки кілометрів. Це стало найбільшим успіхом на Західному фронті з часу початку окопної війни в 1914 році.
Місто Перонн, яке було важливим вузлом оборони під час боїв 1916 року, знову опинилося в центрі подій. Союзники змушені були поспіхом відступати, щоб уникнути оточення.
Швидкість просування німців викликала занепокоєння як у британського, так і у французького командування. Вперше за багато років існувала реальна загроза прориву всієї системи оборони союзників.
Криза союзного командування
Стрімкий розвиток подій показав, що союзники потребують єдиного керівництва військами. До цього британські та французькі армії часто діяли окремо.
26 березня 1918 року на конференції в Дуллані було ухвалено історичне рішення призначити французького генерала Фердинанда Фоша координатором дій союзних армій.
Це рішення стало надзвичайно важливим для подальшого перебігу війни. Завдяки централізованому командуванню союзники змогли оперативніше перекидати резерви на загрозливі ділянки фронту та ефективніше координувати оборону.
Чому німецький наступ почав втрачати силу?
Попри блискучі початкові успіхи, німецьке командування зіткнулося з серйозними труднощами.
Логістичні проблеми
Наступаючі війська швидко віддалялися від своїх баз постачання. Зруйновані дороги, нестача транспорту та перевантажені комунікації ускладнювали доставку боєприпасів, продовольства та підкріплень.
Виснаження штурмових частин
Найкращі німецькі підрозділи зазнавали значних втрат. Штурмовики, які забезпечили прорив фронту, поступово втрачали боєздатність.
Відсутність чіткої стратегічної мети
Німецькі війська просувалися вперед, але командування не мало однозначного плану щодо подальших дій після прориву. Успіх на полі бою не перетворювався на стратегічну перевагу.
Опір союзників
Британські та французькі війська, хоча й відступали, уникали оточення та продовжували організовано оборонятися. До того ж на фронті почали з’являтися дедалі більші контингенти американських військ.
На початку квітня 1918 року наступ фактично вичерпав свій потенціал. Німецькі війська захопили значну територію, але не змогли досягти головної мети — розколоти союзні армії та вивести Британію або Францію з війни.
5 квітня операція «Міхаель» завершилася. Німецькі війська просунулися приблизно на 65 кілометрів у деяких районах фронту, що було значним досягненням за мірками окопної війни. Проте здобуті території не мали вирішального стратегічного значення.
Данило Ігнатенко
