У долинах Бумбурет, Румбур і Бірір на півночі Пакистану живуть калаші — невелика спільнота з власною індоарійською мовою та політеїстичною релігією. Їх часто оточують романтичними легендами про походження від війська Александра Македонського, однак надійних доказів такого родоводу немає. Справжня унікальність калашів не потребує вигаданої генеалогії. Вона помітна в ритуальному календарі, священних місцях, усних переказах і правилах, які пов’язують людське життя з гірським ландшафтом.
Найбільшим святом року є Чаумос. Воно триває приблизно два тижні у грудні, поблизу зимового сонцестояння, хоча порядок і дати можуть різнитися між долинами. До цього часу польові роботи завершено, зерно, фрукти й сир запасено, худобу повернуто з високогірних пасовищ. Громада входить у найтемнішу частину року, коли старий цикл закінчується, а новий ще потрібно ритуально відкрити.
Чистота як порядок світу
У релігії калашів поняття чистого й нечистого організовують простір, їжу, контакти між людьми та участь у святах. Це не простий поділ на морально добрих і поганих. Ритуальна чистота показує, чи перебуває людина в належному стані для наближення до божеств і священних місць. Перед головними подіями Чаумосу проводять очищення людей, осель, посуду та господарських приміщень.
Для очищення використовують дим ялівцю. Гілки кидають у вогонь або ними окурюють учасників, а ритуальні фахівці промовляють установлені слова. Запах диму поширюється селом і позначає зміну режиму повсякденності. Деякі частини святкового циклу залишаються закритими для сторонніх. Це важлива межа: Чаумос належить насамперед громаді, а не відвідувачам із фотоапаратами.
Прихід Балумаїна
У переказах свято пов’язане з Балумаїном, божеством, яке на час Чаумосу прибуває з міфічної країни Цям. Його прихід робить звичні правила рухливішими. Лунають давні пісні, молодь і старші утворюють танцювальні кола, відбуваються процесії, ритуальні трапези та жертвопринесення кіз. Хліб і частини святкової їжі приносять у місця, пов’язані з родами та предками.
Частина пісень зберігає імена, події й образи, яких немає в письмових хроніках. Інші допускають сміх, суперництво та тимчасове перевертання звичних ролей. У деяких місцевостях чоловіки й жінки можуть обмінюватися елементами вбрання або виконувати навмисно зухвалі пісні. Така карнавальна свобода не руйнує порядок. Вона діє лише у визначений час і допомагає завершити старий рік, перш ніж громада повернеться до звичних норм.
Вогнища, особливо дитячі й молодіжні, пов’язані з темрявою сонцестояння. Старійшини спостерігають за положенням сонця та визначають важливі моменти календаря. У горах, де сезон безпосередньо впливає на випас, запаси їжі й можливість пересування, календар не є абстрактною таблицею. Його видно в довжині дня, снігу, русі стад і стані зерносховищ.
Свято під поглядом туристів
Чаумос став відомою принадою північного Пакистану, але зовнішня популярність має суперечливі наслідки. Туризм приносить заробіток і привертає увагу до загроз, що постають перед малою громадою. Водночас натовпи, нав’язлива зйомка та вимога видовища можуть порушувати ритуальні межі. Окремі події проводять у різних селах по-різному, тому узагальнений туристичний сценарій часто стирає місцеві відмінності.
Для калашів Чаумос є способом зібрати світ після завершення господарського року. Очищені люди входять у новий цикл, предки отримують належну частку пам’яті, божество гостює серед громади, а сонце починає довший шлях над долинами. У цьому святі природа не служить декорацією. Гора, річка, дерево, вогонь і зимова темрява беруть участь у релігійному житті нарівні з людськими голосами.
Данило Ігнатенко
