Битва за замок Іттер стала однією з найдивовижніших подій завершального етапу Другої світової війни. 5 травня 1945 року, лише за три дні до офіційної капітуляції нацистської Німеччини в Європі, американські військовослужбовці та група німецьких солдатів Вермахту, які відмовилися підтримувати нацистський режим, разом обороняли середньовічний замок від штурму підрозділів Ваффен-СС. Усередині фортеці перебували високопоставлені французькі політики, військові та громадські діячі, яких нацисти утримували як особливо цінних заручників.
Замок Іттер: від середньовічної фортеці до в’язниці СС
Замок Іттер (Schloss Itter) розташований у федеральній землі Тіроль в Австрії. Його історія сягає щонайменше XIII століття, коли він виконував оборонні функції. У 1532 році фортецю перебудували, а наприкінці XIX століття, у 1878 році, відреставрували. На початку XX століття старовинний замок навіть використовувався як готель.
Після аншлюсу Австрії у 1938 році країна була включена до складу Третього Рейху. У 1940 році німецька влада орендувала замок, а вже у 1943 році він перейшов під адміністративний контроль концентраційного табору Дахау, що розташовувався приблизно за 145 кілометрів. Іттер перетворили на спеціальну в’язницю СС для утримання особливо важливих полонених, яких можна було використати як політичних заручників.
Хто перебував у замку
На відміну від більшості концтаборів, замок Іттер не був місцем масового ув’язнення. Тут утримували невелику групу впливових французьких політиків, військових і громадських діячів, яких нацисти вважали особливо цінними. Серед найвідоміших в’язнів були колишні прем’єр-міністри Франції Едуар Даладьє, який свого часу підписав Мюнхенську угоду, та Поль Рейно, один із найпослідовніших противників нацистської Німеччини.
Також у замку перебували генерали Максим Вейган і Моріс Гамелен, які відігравали важливу роль у французькій армії до окупації країни. Серед інших ув’язнених були профспілковий лідер Леон Жуо, відомий тенісист і колишній міністр спорту Жан Боротра, політичний діяч Франсуа де Ла Рок, а також Мішель Клемансо, син знаменитого прем’єр-міністра Жоржа Клемансо.
Разом із деякими чоловіками перебували їхні дружини або партнерки. Крім того, у замку утримували сестру генерала Шарля де Голля та родичку генерала Анрі Жиро, яких було заарештовано винятково через їхні сімейні зв’язки.
Умови утримання
Попри те що Іттер підпорядковувався системі концтабору Дахау, умови перебування там суттєво відрізнялися від звичайних концентраційних таборів. Камери були облаштовані у колишніх готельних номерах, в’язнів обслуговував персонал із Дахау, вони отримували достатнє харчування та могли вільно пересуватися територією замку.
Проте комфортніші умови не означали безпеки. Навесні 1945 року, коли Третій Рейх стрімко розпадався, в’язні дедалі більше побоювалися, що можуть бути страчені, аби не потрапити живими до рук союзників.
Крах нацистської влади
На початку травня 1945 року ситуація навколо замку різко змінилася. Американські війська вже звільняли концентраційний табір Дахау, а його комендант утік до Іттера. Однак 2 травня він покінчив життя самогубством.
Через два дні начальник охорони замку разом із есесівцями залишив свої позиції. Формально в’язні опинилися без нагляду, але покинути фортецю вони не могли. Навколишні райони ще контролювали озброєні підрозділи СС, які залишалися небезпечними навіть після фактичного краху Третього Рейху.
Пошуки допомоги
Розуміючи небезпеку, в’язні вирішили самостійно звернутися по допомогу. Спочатку вони відправили югославського різноробочого Звоніміра Чучковича, який зумів дістатися американських військ в Інсбруку. Проте замок перебував поза зоною відповідальності цієї американської дивізії.
Незважаючи на це, майор Джон Т. Крамерс порушив наказ і направив невеликий загін для порятунку полонених.
Не знаючи, чи вдалося Чучковичу знайти допомогу, в’язні відправили другого посланця — кухаря Андреаса Кробота. Саме він зустрів майора Йозефа (Зеппа) Гангла, офіцера Вермахту, який уже відкрито відмовився підтримувати нацистський режим.
Незвичайний союз
До травня 1945 року багато офіцерів Вермахту вже усвідомлювали неминучість поразки Німеччини. Одним із них був майор Зепп Гангл, який вирішив захищати місцевих жителів від безглуздого опору СС.
Гангл зв’язався з капітаном американської армії Джеком К. Лі-молодшим, командиром танкового підрозділу. Обидва офіцери разом непомітно відвідали замок, оцінили ситуацію та домовилися про спільну оборону.
Після повернення Лі організував рятувальну операцію. Через нестачу техніки лише його власний танк зміг дістатися Іттера. Разом із невеликою групою американських солдатів і німецькими військовими Гангла він зайняв оборону в замку.
Прибуття підкріплення
Попри запеклий штурм, захисникам вдалося втримати позиції до прибуття американського підкріплення. Додаткові сили армії США розгромили нападників і остаточно взяли район під свій контроль.
Усі високопоставлені французькі в’язні були врятовані. Для багатьох із них битва за Іттер стала останнім випробуванням після багатьох років ув’язнення.
Битва за замок Іттер стала унікальною подією в історії Другої світової війни. Вона продемонструвала, наскільки хаотичною була ситуація в останні дні існування Третього Рейху. Поки одні німецькі підрозділи продовжували виконувати накази нацистського керівництва, інші вже відкрито переходили на бік союзників або захищали цивільне населення.
Особливе місце в історії ця битва посідає через безпрецедентний союз американських солдатів і військовослужбовців Вермахту. Спільна оборона замку стала винятковим прикладом того, як колишні вороги об’єдналися перед спільною загрозою.
Данило Ігнатенко
