Арамейська мова належить до північно-центральної групи семітських мов, до яких також входять іврит, фінікійська та сирійська. Спочатку на арамейській мові говорили давні жителі Близького Сходу — арамейці, які проживали на території сучасних Сирії, Іраку та Туреччини. Її писемність базувалася на фінікійському алфавіті, що відіграло важливу роль у поширенні мови.
Арамейська вперше з’явилася приблизно в кінці XI століття до н.е. Свою значимість вона почала здобувати у VIII столітті до н.е., коли ассирійці прийняли її як другу мову своєї імперії. Завдяки масовим переселенням, спричиненим військовими кампаніями Ассирії, а також через використання арамейської вавилонськими купцями, вона швидко поширилася по всьому Близькому Сходу.
Під час правління династії Ахеменідів (559–330 до н.е.), арамейська стала офіційною мовою перської імперії. Її використовували для адміністративних і державних потреб, однак після завоювань Олександра Македонського грецька мова почала витісняти арамейську з офіційного вжитку.
Проте арамейські діалекти зберегли своє поширення навіть після втрати політичного статусу. У Палестині та Сирії, зокрема, арамейська залишалася живою мовою до римських часів. У VI столітті до н.е. вона витіснила іврит як розмовну мову серед євреїв. Біблійні тексти, як-от частини книг Даниїла та Ездри, а також Талмуди (Вавилонський та Єрусалимський) були написані арамейською. В той час як іврит зберігався для релігійної та офіційної сфери, арамейська стала мовою повсякденного спілкування серед простих людей. Вважається, що Ісус Христос і його апостоли говорили саме арамейською мовою, а переклади Старого Завіту на арамейську (таргуми) мали значний вплив на єврейську релігійну традицію.
Приблизно до 650 року н.е. арамейська мова широко використовувалася, але поступово її почала витісняти арабська після мусульманських завоювань.
Згодом арамейська розділилася на два основні різновиди: західний і східний. Західноарамейська включала діалекти набатейців, які мешкали в деяких частинах Аравії, пальмірців з Пальміри, а також палестино-християнський і юдейський діалекти. Незважаючи на те, що західноарамейська втратила значну частину своїх носіїв, у кількох селах Сирії на ній досі розмовляють.
Східноарамейська мова включала сирійську, мандейську та інші діалекти. Особливе значення має сирійська мова, яка між III і VII століттями стала мовою великої християнської літератури. Мандейська мова використовувалася гностичною сектою в нижній Месопотамії. Східноарамейською досі розмовляють невеликі групи якобітів і несторіанських християн на Близькому Сході.
Арамейська мова, хоч і втратила колишнє політичне значення, відіграла величезну роль у культурному та релігійному житті народів Близького Сходу. Вона вплинула на розвиток інших семітських мов і релігійних традицій, залишивши глибокий слід у світовій історії.
Данило Ігнатенко
3uyh6m