Сад і чайну, можливо, було важко придбати та підтримувати, але просто зібрати всі необхідні інструменти, необхідні для пиття чаю, було непростим завданням ні тоді, ні зараз. У середньовічній Японії чай зазвичай готували, розтираючи листя і роблячи кульку з амазури (підсолоджувача з винограду) або імбиру, який потім залишали настоятися в гарячій воді, яку зазвичай кип’ятили в залізному чайнику на деревному вугіллі. Чай був міцним, зеленим і гірким, але балансу смаку можна було досягти, забезпечивши споживачів маленькими цукерками. Зелений чай, який використовується сьогодні, — це матча і має найвищу якість. Листя зазвичай сушать, подрібнюють у дуже дрібний порошок, а потім посипають і збивають у гарячій воді.
Пропорції та методи приготування варіюються, оскільки відкривалися спеціалізовані чайні школи, і кожна мала свій власний підхід, якого багато хто дотримується й сьогодні. Одна річ, з якою більшість тих, хто п’є, погоджується, це те, що господар повинен сам готувати чай, сприяючи створенню більшої атмосфери інтимності.
Усе обладнання, яке використовується для чайної церемонії, має бути найвищої якості. Не тільки вишукана порцеляна, але навіть антикварні предмети використовувалися і досі використовуються для посудини або чавана, з якого п’ють чай. Можна використати витончений лакований посуд, чи чудово різьблений бамбуковий інструмент, чи чайник із тонко обробленого металу – усі ці деталі будуть помічені гостями. Предмети мають бути красивими, але водночас і простими, і таким чином демонструвати важливий японський естетичний принцип вабі. Ще однією бажаною якістю, яку потрібно розвивати, є сабі, тобто зів’яла краса, яку можна побачити в улюблених і добре використовуваних предметах, які набувають унікальної патини, яку може дати лише час.
Основний посуд (чадогу), який використовується під час чайної церемонії:
Переносний мангал ( furo ) – використовується для невеликих чайників і коли вогонь недоступний, наприклад, у літні місяці. Жаровню можна зробити з чого завгодно, її можна поставити на спеціальну залізну плитку на підлозі, шикігавара.
Чайник (кама) – використовується тільки для кип’ятіння води, а не для отримання самого чаю. Залізо є найпоширенішим матеріалом, хоча деякі виготовляються із золота чи срібла. Форма не є особливо важливою, за винятком того, що вона відповідає вже згаданим естетичним принципам.
Підставка для кришки чайника та черпака для води (футаокі) – буває різних форм, але часто простий бамбуковий килимок.
Глек із прісною водою (мідзусасі) — виготовляється з дерева, порцеляни або металу, використовується для охолодження води в чайнику або миття посуду.
Чайна ганчірка (чакін) — шматок льону або шовку, яким протирають вимиті миски та посуд.
Ковшик для води (хішаку) – різних типів залежно від вирізу ручок.
Чаша для стічних вод (кенсуі) – для прийому стічних вод після очищення мисок і посуду.
Коробка для сухого чаю – є два види коробок; один для густого або міцнішого чаю, який зазвичай зберігається в маленьких шовкових пакетиках, і один для слабшого чаю. Порцеляна з кришкою кольору слонової кістки є улюбленим матеріалом.
Чайний черпак ( чашаку ) – використовується для забору чаю з кадді, може бути виготовлений з будь-якого матеріалу.
Бамбуковий віночок – для збивання суміші чаю та води.
Чаван для чаю (чаван) — будь-яких форм, розмірів, оздоблення та матеріалів, вони відображають особистий смак господаря, але можуть відображати пору року чи вподобання гостя, або навіть рівень офіційності, якого хоче досягти господар.
Від самого процесу приготування до вибору матеріалів і форм, кожний аспект церемонії має своє значення. Посуд повинен бути вишуканим, проте простим, відповідаючи естетичним принципам японського мистецтва. Через використання високоякісних інструментів та посуду, а також завдяки самостійному приготуванню чаю, створюється атмосфера інтимності та спокою, яка є невід’ємною частиною японської чайної церемонії.
Альона Дмитрук
