В’ячеслав Молотов (25 лютого [9 березня] 1890 — 8 листопада 1986) був одним із найвпливовіших державних діячів Радянського Союзу, чия діяльність охоплює майже все ХХ століття — від революційного підпілля до дипломатичних місій на найвищому рівні.
Консолідація влади і роль у сталінській централізації

Як керівник уряду, Молотов брав активну участь у реалізації сталінських економічних та політичних програм, включаючи колективізацію, індустріалізацію та репресивну політику проти інакомислячих. Йому було доручено “очистити” Московську партійну організацію від опозиційних елементів, що він виконав з послідовністю й лояльністю до режиму. Відданість лінії Сталіна зробила Молотова не просто виконавцем, а одним із архітекторів радянської моделі влади.
Молотов як дипломат: пакт із нацистською Німеччиною
У 1939 році, за місяць до початку Другої світової війни, Молотов змінив Максима Літвінова на посаді наркома закордонних справ. Це кадрове рішення Сталіна відображало нову політичну орієнтацію СРСР: від співпраці з західними демократіями — до прагматичного зближення з нацистською Німеччиною. Саме Молотов вів переговори з міністром закордонних справ Третього Рейху Йоахімом фон Ріббентропом, результатом яких став знаменитий пакт Молотова-Ріббентропа (серпень 1939 року), що включав секретні протоколи про поділ Східної Європи між СРСР та Німеччиною.
Цей пакт, який забезпечив тимчасовий нейтралітет СРСР у конфлікті, мав величезне значення для геополітичної ситуації на європейському континенті. З одного боку, він дав Радянському Союзу час на підготовку до війни, з іншого — сприяв розв’язуванню Другої світової війни, чим залишив суперечливий слід у міжнародній дипломатії.
Дипломатія воєнного часу і участь у конференціях союзників
Після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року Молотов зберіг свою вагу у керівництві країною, увійшовши до складу Державного комітету оборони — органу, який фактично управляв СРСР у період війни. Як перший заступник голови Ради Міністрів, він продовжив керувати зовнішньою політикою і був головним переговірником з союзниками по антигітлерівській коаліції.
Молотов брав участь у ключових дипломатичних зустрічах: Тегеранській (1943), Ялтинській (1945), Потсдамській (1945) конференціях, де вирішувалася доля післявоєнного світу. Він також представляв Радянський Союз на установчій конференції ООН у Сан-Франциско (1945). У цих перемовинах Молотов проявив себе як жорсткий і принциповий дипломат, який твердо відстоював радянські інтереси, часто з демонстративною недовірою до Заходу.
Репутація і пізній період життя
У західній пресі Молотов здобув репутацію “залізного дипломата”, який не йшов на компроміси і вів перемовини з холодною раціональністю. Його стиль — формально стриманий, але стратегічно прорахований — став символом радянської дипломатії в епоху Сталіна.
Після смерті Сталіна у 1953 році кар’єра Молотова пішла на спад. Хоча він ще деякий час залишався у складі партійного керівництва, у 1957 році його було усунуто з керівних посад. Останні десятиліття життя він провів у відносному затінку, хоча залишався символічною постаттю епохи, що завершилася.
Данило Ігнатенко




