Венеціанська школа — одна з головних мистецьких течій італійського Відродження, що сформувалася на противагу флорентійській школі з її акцентом на лінійному малюнку, анатомії та інтелектуальній строгості. Венеційські майстри утвердили домінування кольору та світла як головних засобів художнього вираження. Їхня техніка відрізнялася живописністю, багатством тональних переходів та глибоким інтересом до передачі атмосфери.
Початок розвитку
Засновником династії венеційських художників вважається Якопо Белліні (бл. 1400–1470), чиї альбоми ескізів стали джерелом натхнення для наступного покоління. Його син, Джованні Белліні (бл. 1430–1516), став центральною фігурою раннього венеційського Відродження. Саме він відкрив нові можливості олійного живопису, запозичені у фламандців, навчившись створювати глибокі, насичені кольори та повітряну легкість. Його численні «Мадонни» та вівтарні образи вирізняються ніжністю кольору та гармонійним поєднанням фігур і пейзажу.
Розквіт Високого Відродження
На зміну Белліні прийшли майстри, які повністю розкрили потенціал венеційського колориту.
Джорджоне – перший з італійських художників, у чиїх роботах пейзаж і фігури злилися в єдине ціле, створюючи часто загадкові сцени («Буря», «Спляча Венера»).
Тіціан довів техніку олійного живопису до недосяжних висот. Він працював у всіх жанрах, створивши могутні релігійні композиції, глибокі психологічні портрети та яскраві міфологічні сцени.
Паоло Веронезе – майстер пишних, розкішних композицій, наповнених яскравими кольорами та численними фігурами. Його монументальні полотна на біблейські теми, перенесені в атмосферу сучасної йому Венеції, вражають своєю святковістю та декоративним розмахом.
Якопо Тінторетто – художник-візіонер, який поєднав венеціанський колорит з драматизмом маньєризму. Його роботи відрізняються сміливими ракурсами, бурхливим рухом, контрастним світлом та експресивною емоційністю.
У XVIII столітті венеціанське мистецтво отримало новий розквіт у творчості Каналетто, Франческо Гварді та Джованні Баттісти Тьєполо. Каналетто й Гварді залишили неймовірні панорами міста, що зробили Венецію символом європейської культури, а Тьєполо став одним із найвидатніших майстрів декоративного живопису доби рококо.
Данило Ігнатенко
