Творча спадщина Саллюстія посідає особливе місце в римській історіографії. Він першим створив жанр політичної монографії — лаконічної, цілісної оповіді про окрему подію, яка водночас відкривала глибші закономірності політичного життя. Його стиль відрізняється архаїчними конструкціями, енергійною ритмікою та точністю формулювань, що сформували новий стандарт латинської прози.
Першою завершеною працею стала «Війна з Катіліною» (Bellum Catilinae), написана у 43–42 рр. до н. е. У ній Саллюстій аналізує причини змови Катіліни 63 року до н. е. Для автора цей заколот був символом глибокої політичної корупції та морального занепаду. Розповідь охоплює біографію Катіліни, перебіг змови, діяльність Цицерона, а також дебати в Сенаті щодо покарання учасників змови. Центральні постаті — не Цицерон, а Цезар та Катон, у яких Саллюстій бачив взірець громадянської доблесті. Через призму цієї події він демонструє небезпеку партійних конфліктів, які підточували Республіку.
Другою монографією стала «Югуртинська війна» (Bellum Jugurthinum), що охоплює події кінця II століття до н. е. Саллюстій досліджує війну між Римом і нумідійським царем Югуртою, який прагнув утримати владу за допомогою підкупу та політичних маневрів. Цей сюжет дозволив авторові показати слабкість римської олігархії, роз’їденої жадобою та внутрішніми суперечками. Особливе місце посідає постать Гая Марія, «нової людини», що здобула консульство завдяки власним здібностям, подібно до самого Саллюстія. Монографія демонструє, як боротьба між родовою знатью та реформаторами руйнувала політичну рівновагу.
Найамбітнішим проєктом стали «Історії», що дійшли лише у фрагментах. Цей твір охоплював події від 78 до щонайменше 67 року до н. е. У ньому Саллюстій прагнув показати системний характер політичної нестабільності. Незважаючи на втрати, наявні фрагменти свідчать про ширший тематичний діапазон, однак головною залишається ідея конфлікту між сенаторською олігархією та народними силами.
Саллюстію приписували також «Листи до Цезаря» та «Інвективу проти Цицерона», хоча їхнє авторство є сумнівним. Проте вони свідчать про популярність його стилю в античності.
Вплив Саллюстія на римську історіографію був величезним. Лівій сперечався з ним, Тацит — розвивав його підхід. Саллюстій навмисно поєднував архаїзовану мову з новаторським аналізом, створивши прозу, яка поєднує моральний пафос і політичну проникливість. Хоча його звинувачують в упередженнях і неточностях, саме сила його узагальнень зробила його твори класичними.
Данило Ігнатенко
