Творчість Евріпіда стала переломним етапом в історії давньогрецької трагедії. Античні джерела свідчать про існування 92 п’єс, із яких повністю збереглося дев’ятнадцять. Попри невелику кількість перемог на драматичних фестивалях, його твори справили значний вплив на подальший розвиток європейської драматургії та змінили уявлення про структуру трагедії, характер героя і роль релігійних мотивів у сюжеті.
Евріпід радикально відходив від традиційного трактування міфів. Він ставив під сумнів авторитет гомерівських богів, зображаючи їх суперечливими та незацікавленими у долі людей. Такий підхід формував нове розуміння драматичного конфлікту, де рушійною силою стають людські пристрасті, психічні імпульси та моральні вади, а трагедія випливає не з волі божеств, а з внутрішньої природи людини.
У трагедіях Евріпіда простежується інтерес до психологічного аналізу. Його персонажі — не ідеалізовані герої, а звичайні люди, здатні на сумнів, гнів, ревнощі чи впертість. Саме тому такі твори, як «Медея», «Іполіт», «Гекуба» чи «Троянки», демонструють напруження, що виникає у ситуаціях межового емоційного досвіду. Жіночі образи у його трагедіях відзначаються глибиною та силою характеру: Медея, Федра, Андромаха чи Клитемнестра репрезентують складні моральні й психологічні суперечності, що виходили за межі традиційного грецького сприйняття жіночої ролі.
Структура його драм вирізняється використанням прологу, у якому подається ключова інформація про події та персонажів, а також появою божества у фіналі (deus ex machina), що забезпечує завершення сюжету. Хоча такий прийом критикувався пізнішими авторами, він слугував ефективним інструментом побудови дії на афінській сцені V століття до н. е.
Пізні п’єси Евріпіда, такі як «Іон», «Іфігенія серед тавридів» та «Єлена», демонструють зміщення трагічного жанру в бік трагікомедії та романтичної драми. У цих творах з’являються мотиви впізнавання, щасливих розв’язок і більш м’яке трактування конфлікту, що передує появі Нової комедії елліністичного періоду.
Серед найвідоміших творів Евріпіда: «Медея», «Вакханки», «Іполіт», «Електра», «Фінікійки», «Орест», «Алкеста», «Гекуба», «Троянські жінки». Його п’єси залишаються предметом інтенсивного філологічного вивчення та невичерпним джерелом для театральних інтерпретацій.
