Тускарора — корінний народ Північної Америки, який належить до великої ірокезької мовної родини. У XVII столітті, під час першої зустрічі з європейцями, вони мешкали на території сучасного штату Північна Кароліна.
Плем’я традиційно займалося землеробством, зокрема вирощуванням кукурудзи, яка була головним продуктом харчування та економічною основою. Разом із землеробством важливим було й полювання, оскільки воно забезпечувало їх м’ясом, шкурами та іншими харчами. Вони також використовували коноплі для виготовлення волокна та ліків, що свідчить про їхні глибокі знання природних ресурсів.
Житла мали форму круглих хатин, споруджених з дерев’яних жердин та вкритих корою. Соціальна організація була складною: плем’я поділялося на екзогамні клани, які, у свою чергу, групувалися на дві частини в кожному з трьох племен, яка складали цей народ. Така структура відігравала ключову роль у збереженні внутрішньої єдності та розв’язанні соціальних питань.
У 1670-х роках британські колоністи розпочали активну торгівлю в регіоні, що швидко переросла у конфлікт. Про мирну співпрацю не йшлося: європейці почали викрадати чоловіків, жінок і дітей цього племені для продажу в рабство, а також захоплювати їхні землі. Незважаючи на спроби вирішити ситуацію мирно, плем’я ніхто не слухав, що призвело до Тускарорської війни (1711–1713) у Північній Кароліні.
Після поразки в цій війні багато хто вирушили на північ, щоб знайти притулок серед споріднених племен. У результаті їх прийняли до Конфедерації ірокезів як шосту націю, що є рідкісним випадком в історії цього потужного об’єднання.
У період Американської революції тускарора розділилися в своїх симпатіях: значна частина підтримала повстанців, але дехто став на бік британців. Після війни прихильників британської корони було переселено до резервації Гранд-Рівер в Онтаріо, де ті отримали наділи землі.
На початку XVII століття їх чисельність оцінювалася приблизно в 5000 осіб. За даними початку XXI століття кількість нащадків цього народу становить понад 5600, що свідчить про збереження традицій попри історичні труднощі.
Данило Ігнатенко
