Цариця Савська (процвітала у X столітті до н. е.) — одна з найзагадковіших постатей стародавнього світу. Її образ з’являється у біблійній, ісламській, ефіопській та перській традиціях, утворюючи навколо себе складний сплетений міф про мудрість, красу та дипломатію. Хоча достовірних історичних відомостей про її життя не збереглося, вплив цієї легендарної правительки на культуру Близького Сходу, Африки та Середземномор’я є беззаперечним.
Біблійна традиція
У єврейській Біблії (Першій книзі царів 10:1–13 та Другій книзі хронік 9:1–12) цариця Савська постає як володарка царства Сабаʾ (або Шеба), яке, ймовірно, розташовувалося на південному заході Аравійського півострова — на території сучасного Ємену. Вона вирушила до Єрусалима, очоливши караван верблюдів, що перевозив золото, пахощі та дорогоцінне каміння. Її візит до царя Соломона був символом не лише політичного союзу, а й інтелектуального обміну: правителька випробовувала мудрість Соломона загадками, прагнучи переконатися в його славетному розумі.
Ісламська версія легенди
В ісламській традиції царицю Савську називають Білкіс. Її історія подана у Корані (сура 27 «Мурашки»), хоча ім’я цариці не згадується прямо. Згідно з мусульманськими тлумаченнями, цар Соломон (Сулейман) дізнався від свого птаха — одуда — про існування могутньої жінки-володарки, чий народ поклоняється Сонцю. Він надіслав їй послання, закликаючи визнати єдиного Бога. Білкіс спочатку відповіла подарунками, але зрештою вирушила до двору Соломона особисто.
Ісламські коментатори надають оповіді символічного характеру. За легендою, Соломон наказав побудувати перед своїм троном скляну підлогу, щоб перевірити, чи правдиві чутки про незвичний вигляд цариці. Коли Білкіс, прийшовши до палацу, підняла поділ одягу, думаючи, що йде по воді, Соломон побачив її ноги і, за мусульманською традицією, наказав створити для неї засіб депіляції. Ця сцена мала алегоричне значення, уособлюючи очищення від язичництва. Зрештою Білкіс прийняла віру в єдиного Бога, ставши прикладом розумної та благочестивої правительки.
Ефіопський епос і династична легенда
Особливого значення образ цариці Савської набуває в ефіопській культурі. У «Кебра Нагаст» («Слава царя») — національному епосі Ефіопії вона постає під ім’ям Македа. У творі йдеться, що, почувши про славу Соломона, Македа вирушила до Єрусалима, де протягом шести місяців навчалася в нього мудрості. Під кінець візиту Соломон хитрощами схилив її до інтимної близькості, після чого вона повернулася на батьківщину вагітною.
Її син Менілек I, народжений після повернення, згодом відвідав батька в Єрусалимі. Соломон благословив його й відправив назад до Ефіопії, заснувавши династію, що нібито зберегла кровну спадкоємність від ізраїльського царя. Саме ця легенда лежить в основі сакральної легітимації ефіопських імператорів аж до повалення Хайле Селассіє I у 1974 році. Таким чином, образ цариці Савської став центральним елементом національної ідентичності Ефіопії.
Історія цариці Савської вийшла далеко за межі релігійних текстів. Її образ надихав митців Середньовіччя, Відродження та Нового часу. Вона зображена у творах Рафаеля, Веронезе, Рубенса, а також у численних операх, романах та поемах. У сучасній культурі цариця Савська сприймається як архетип мудрої жінки, що прагне істини й балансує між владою та духовністю.
Данило Ігнатенко
