Томас Мюнцер (бл. до 1490, Штольберг, Тюрінгія — 27 травня 1525, Мюльхаузен) був одним із найрадикальніших діячів німецької Реформації. Теолог, проповідник і революціонер, він поєднав релігійний містицизм із соціальним протестом, ставши однією з ключових постатей Селянської війни 1524–1525 років. Його діяльність залишила глибокий слід у релігійній та соціальній історії Європи раннього Нового часу.
Освіта та формування світогляду
Походячи з родини міщанина, Мюнцер здобув ґрунтовну гуманістичну освіту. Він навчався в Лейпцигському університеті та Університеті Франкфурта-на-Одері, де отримав ступені магістра мистецтв і бакалавра богослов’я. Володіння латинською, грецькою та івритом дозволило йому безпосередньо працювати з біблійними текстами та античною літературою. Ранній інтерес до містики та патристики поступово сформував у нього переконання, що справжнє божественне одкровення не обмежується письмовим текстом.
Розрив із лютеранством
Спочатку Мюнцер підтримував Мартіна Лютера, однак швидко став його принциповим опонентом. Якщо Лютер наполягав на авторитеті Святого Письма та виправданні вірою, то Мюнцер висував ідею «внутрішнього світла» — безпосередньої дії Святого Духа в людині. Він вважав, що істинна віра не може бути нав’язана церковною інституцією та не зводиться до догматів. Така позиція призвела до його конфліктів із лютеранськими громадами та неодноразових вигнань.
Апокаліптичне бачення історії
Центральним елементом богослов’я Мюнцера була віра в близький кінець світу та остаточну боротьбу між добром і злом. Він тлумачив сучасні йому соціальні конфлікти як ознаки настання апокаліптичної епохи. У цьому контексті простий народ, позбавлений влади й власності, поставав у його вченні як знаряддя Божої волі, покликане знищити «антихристиянський порядок».
Попри поразку та страту, ідеї Мюнцера не зникли. У XX столітті марксистські історики розглядали його як попередника соціальної революції та символ боротьби проти феодального гноблення. Водночас сучасна наука трактує його постать складніше, поєднуючи релігійний радикалізм, містицизм і соціальну утопію в єдиному історичному феномені.
Данило Ігнатенко
