Талмуд і Мідраш є ключовими джерелами юдаїзму після Біблії (Старого Завіту).
Талмуд: структура та значення
Існує два варіанти Талмуду: Єрусалимський і Вавилонський. Останній є найповнішим і найбільш авторитетним у більшості юдейських спільнот. Тексти Гемари відображають дебати, тлумачення, галахічні постанови та етичні роздуми. У середньовічних умовах цензури термін «Талмуд» іноді замінювали на «Гемара» — така практика була зафіксована, зокрема, у Базельському виданні 1578–1581 років і використовувалась у подальших друках.
Мідраш: метод і текст
Слово «Мідраш» походить від івритського кореня, що означає «шукати» або «досліджувати». У релігійній традиції цим терміном позначають як метод біблійного тлумачення, так і корпус літературних творів, що застосовують цей метод. Мідраші поділяють на галахічні (правові) та агадичні (наративні); останні містять притчі, легенди, алегорії й етичні повчання.
Мідраш спрямований не лише на пояснення біблійних віршів, а й на виявлення глибинного сенсу тексту, що відкривається через алюзії, паралелі та інтерпретації, що які враховують культурний і духовний контекст.
Критика Талмуду всередині юдаїзму
Попри виняткову значущість Талмуду, його авторитет не був беззаперечним.. У VIII столітті караїми — єврейська течія, що виникла у Вавилонії, категорично відкинула усну традицію, вважаючи Талмуд вторинним людським твором, який не має священного статусу. У середньовіччі деякі містичні школи, зокрема кабалісти, вбачали в Талмуді лише поверхневий рівень, за яким приховувалася істинна сутність Писання.
У XVII–XVIII століттях месіанські рухи, як-от сабатіани, повністю заперечували значення Талмуда. В епоху Хаскали, єврейського Просвітництва Талмуд зазнав нищівної критики як анахронізм, позбавлений духовної глибини. Ідеологи реформи звинувачували його в надмірному легалізмі, формалізмі та відірваності від реального життя.
Християнська полеміка проти Талмуду
Протягом століть Талмуд був об’єктом різкої критики з боку християнської церкви. У Середньовіччі його звинувачували у викривленні біблійного змісту, яке нібито заважало євреям приймати християнство. Церковні авторитети вважали, що Талмуд містить висловлювання, які ображають Ісуса Хрисі та підривають християнські моральні цінності.
Ці обвинувачення спричиняли акти насильства над текстами: у XIII столітті в Парижі було публічно спалено томи Талмуду. У подальші століття церква запровадила жорстку цензуру, що контролювала поширення та зміст рабинської літератури. Ця політика мала тривалий вплив на єврейське культурне життя в Європі.
Новий погляд на добу гуманізму
Незважаючи на переслідування, з часів Відродження у Європі з’явився інтерес до євретаської думки серед неєврейських учених. Гуманісти, філософи та письменники досліджували Талмуд не з релігійних позицій, а як джерело мудрості, логіки й етичного аналізу. Вивчення рабинської літератури стало частиною інтелектуальної культури Заходу.
Творчість деяких мислителів опосередковано вплинула на західну філософію та літературу через Талмуд. Ідеї, структури аргументації й етичні моделі, характерні для Талмуду, можна виявити в працях філософів Нового часу, а також у творах класиків європейської літератури.
Данило Ігнатенко
