Синдром самозванця характеризується постійним сумнівом у своїх здібностях, навіть коли є об’єктивні докази успіху. Люди, які страждають на цей синдром, часто відкидають свої досягнення, вважаючи, що вони заслуговують на менше, ніж отримали. Вони можуть пояснювати свої успіхи зовнішніми факторами, такими як удача, випадковість або допомога інших, ігноруючи власні зусилля та таланти. Навіть коли їх хвалять, вони відчувають дискомфорт і страх, що їхня «негідність» буде викрита. Це явище вперше було описано у 1978 році дослідниками з Університету штату Джорджія, які спостерігали за успішними жінками, що зверталися до психотерапії. Згодом дослідження показали, що синдром самозванця може вражати людей будь-якого віку, статі та етнічного походження.
Чому виникає?
Хоча синдром не визнається офіційним психічним розладом у Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM), він може мати серйозний вплив на психічне здоров’я. Люди часто страждають від депресії, тривожних розладів, низької самооцінки та соціальної дисфункції. Вони можуть відчувати фізичні симптоми, такі як втома або проблеми зі сном, через постійний внутрішній конфлікт.
Дослідження показують, що він поширений серед людей з високими досягненнями, таких як студенти, науковці, лікарі та інші професіонали. Однак точний рівень поширеності залишається суперечливим: деякі дослідження вказують на 9% випадків, тоді як інші — на 82%.
Вплив на життя
Люди з таким розладом часто працюють надмірно, намагаючись довести свою компетентність. Це призводить до втрати потенціалу та обмеження особистого розвитку. Крім того, постійний страх бути «викритим» може призводити до ізоляції та ускладнень у стосунках з іншими.
Однак деякі дослідження показують, що це може мати й позитивні аспекти. Наприклад, лікарі-стажери з цими симптомами демонстрували кращі навички міжособистісного спілкування. Деякі люди стверджують, що синдром мотивує їх працювати більше та вдосконалювати свої навички.
Як подолати синдром?
Наразі немає стандартизованих методів лікування, але психотерапія є основним підходом. Робота з психологом або психотерапевтом допомагає людям усвідомити свої ірраціональні переконання та навчитися приймати свої досягнення. Групова терапія також може бути корисною, оскільки дозволяє обговорити свої почуття з іншими, хто стикається з подібними проблемами.
Важливим кроком у подоланні синдрому самозванця є розвиток співчуття до себе. Людям потрібно навчитися визнавати свої сильні сторони та приймати те, що вони заслуговують на успіх. Також важливо навчитися ставити реалістичні цілі та уникати надмірної самокритики.
Окрім класичного синдрому самозванця, існує також поняття «культурного самозванця». Це явище виникає, коли людина відчуває, що вона не є справжнім членом певної спільноти чи групи. Наприклад, люди зі змішаним етнічним походженням або представники ЛГБТК+ спільноти можуть відчувати, що вони не належать до жодної з груп, до яких вони формально належать. Це може призводити до почуття ізоляції та внутрішнього конфлікту.
Данило Ігнатенко
