Святий Максим Сповідник (бл. 580, Константинополь — 13 серпня 662, Лазиця) — видатний візантійський богослов VII століття, християнський містик та філософ, який суттєво вплинув на розвиток середньовічної теології та містичних учень. Його святкують на Сході 21 січня, на Заході — 13 серпня. Максим був одним із головних коментаторів Псевдо-Діонісія Ареопагіта та грецьких Отців Церкви, зокрема Григорія Назіанзина, і зробив значний внесок у формування вчення про дві волі Христа та християнський гуманізм.
Біографія та діяльність
Максим народився в Константинополі приблизно у 580 році. Він почав кар’єру як придворний секретар імператора Іраклія I, але близько 613 року обрав шлях чернецтва, оселившись у монастирі поблизу Хрисополя у Віфінії. Його духовний та інтелектуальний шлях визначився в період політичних та релігійних конфліктів, зокрема під час перського вторгнення 626 року. Тоді Максим втік до Північної Африки, де активно включився у богословські дискусії.
Особливо він відзначився у суперечці про монофелітство — доктрину, що проголошувала єдину волю та діяння Христа, незважаючи на подвійну природу: божественну та людську. Максим відстоював право Христа на подвійну волю, підкреслюючи повноту та гармонію божественної та людської природи у Христі. У 649 році його викликали до Риму, де він підтримав засудження монофелітства на соборі за Папи Мартіна I.
Політична та богословська діяльність Максима призвела до конфлікту з імператором Константом II. Після арешту разом із Папою Мартіном він був ув’язнений із 653 по 655 рік, а пізніше зазнав катувань і заслання, померши у пустелі поблизу Чорного моря у 662 році.
Богословські та філософські погляди
Максим Сповідник залишив по собі близько 90 основних творів, у яких поєднав христоцентричну теологію та містичне споглядання. Серед найвідоміших — Opuscula theologica et polemica («Короткі теологічні та полемічні трактати»), Ambigua («Неоднозначності») та Схолії на Псевдо-Діонісія Ареопагіта.
У цих творах Максим розвивав концепцію трансцендентальної природи Бога, його внутрішньої тринітарності та остаточного спілкування з людством через Христа. Він підкреслював, що божественне є непередбачуваним та перевищує людське розуміння, проте стає доступним через містичний досвід та духовну практику.
У праці Чотириста розділів про милосердя Максим пропагував ідеї християнського гуманізму, поєднуючи аскетичне життя з активним милосердям та соціальною відповідальністю. Його вчення наголошувало на необхідності поєднання внутрішньої духовності з конкретними добрими справами у повсякденному житті.
Максим Сповідник залишається однією з ключових постатей у історії християнської теології та містики. Його спроби поєднати духовну практику та богословську концепцію не завжди отримували підтримку сучасників, але пізніші теологи та містики вважали його мислення оригінальним та незалежним. Його коментарі до Псевдо-Діонісія та грецьких Отців, а також його власні праці, продовжують впливати на християнську філософію, містицизм та гуманістичну традицію.
Максим Сповідник символізує синтез богослов’я, містики та моральної активності, демонструючи, як теоретичні концепції можуть формувати етично орієнтовану духовність.
Данило Ігнатенко
