Святий Григорій Палама (народився 11 або 14 листопада 1296 року в Константинополі — помер 1359 року в Салоніках, Візантійська імперія; канонізований 1368 року, день пам’яті 14 листопада) був одним із найвпливовіших православних богословів середньовіччя, провідним мислителем і духовним реформатором.
Він походив із знатної родини, тісно пов’язаної з імператорським двором. З юних років здобув блискучу освіту, вивчаючи філософію античних мислителів у Константинопольському університеті — головному освітньому центрі Візантії. Однак світська слава й політична кар’єра не приваблювали його. Близько 1316 року він зрікся придворного життя і вирушив на гору Афон — головний осередок грецького чернецтва, щоб присвятити себе духовному служінню.
Афонський період і формування духовного вчення
На Афоні Палама провів понад чверть століття, занурений у молитву, споглядання та вивчення Святого Письма. Його духовними орієнтирами стали твори отців Церкви, зокрема Василія Великого та Григорія Богослова. Під проводом досвідчених старців він осягнув містичну практику ісихазму — особливої форми молитви, що поєднує внутрішню зосередженість із фізичними практиками дихання та тіла. Ісихазм прагнув не просто до слова чи розуміння Бога, а до безпосереднього досвіду Його присутності.
Близько 1325 року мусульманські набіги на територію Візантії змусили Паламy тимчасово залишити Афон. Він оселився в Салоніках і Македонії, де у 1326 році був висвячений на священика.
У 1331 році Палама повернувся на Афон, до монастиря Святого Сави, а приблизно через чотири роки був обраний ігуменом сусідньої обителі. Його суворий духовний режим, зосереджений на безперервній молитві, викликав спротив серед частини братії, тому він добровільно залишив посаду, продовживши життя в тиші та молитві.
Попри опір опонентів, учення Григорія Палами здобуло підтримку більшості православних богословів. У 1347 році його було обрано архієпископом Салонік, одного з головних духовних центрів Візантії. Його пастирська діяльність поєднувала глибоку містичність із практичною турботою про духовне життя пастви.
Після смерті Палами у 1359 році Церква швидко визнала його богословський авторитет. Уже через дев’ять років, у 1368 році, він був канонізований і проголошений «Отцем і Вчителем Церкви». Його вчення стало невід’ємною частиною православного богослов’я, а друга неділя Великого посту в Православній Церкві присвячена пам’яті святого Григорія Палами як «переможця раціоналізму» й оборонця істинної молитви.
Данило Ігнатенко
