Святий апостол Павло (бл. 4 р. до н. е., Тарс у Кілікії — бл. 62–64 рр. н. е., Рим) є однією з найвпливовіших постатей раннього християнства. Він відіграв вирішальну роль у перетворенні християнського руху з локальної юдейської секти на універсальну релігію Середземноморського світу. На відміну від інших апостолів, Павло не належав до найближчого кола учнів Ісуса, проте його діяльність і писемна спадщина суттєво визначили подальший розвиток християнської традиції.
Павло, відомий при народженні як Савл, походив із єврейської родини діаспори та був громадянином Римської імперії. Він отримав класичну фарисейську освіту, ймовірно, в Єрусалимі, де вивчав Закон Мойсея та усну традицію. До свого навернення Савл активно переслідував послідовників Ісуса, вважаючи новий рух небезпечним відхиленням від юдейської віри.
Ключовим моментом у його житті стало містичне переживання на шляху до Дамаска, під час якого, за власними свідченнями Павла, йому явився воскреслий Ісус Христос. Ця подія кардинально змінила його світогляд і спрямувала до проповідницької діяльності. Павло сприймав своє навернення як безпосереднє Боже покликання, що надало йому апостольського авторитету.
Упродовж приблизно двадцяти років Павло здійснив кілька масштабних місіонерських подорожей, під час яких заснував християнські громади в Антіохії, Малій Азії, Македонії, Греції та, ймовірно, в Іллірії. Він свідомо звертався насамперед до язичників, пропонуючи їм участь у спільноті віруючих без необхідності повного дотримання юдейського закону.
Попри домовленості з єрусалимськими апостолами, Павло неодноразово вступав у конфлікти з прихильниками обов’язкового обрізання та ритуальних приписів. Ці суперечки стали важливим чинником формування ранньої церковної ідентичності. Наприкінці життя Павло був заарештований, перевезений до Рима та, згідно з давньою традицією, страчений за часів імператора Нерона.
Данило Ігнатенко
