Сімоне Мартіні (нар. бл. 1284, Сієна, Сієнська Республіка — помер 1344, Авіньйон, Прованс, Франція) належить до визначних представників готичного живопису в Італії. Його творчість відіграла ключову роль у поширенні впливу сієнської школи, яка вирізнялася гармонією кольору, декоративністю ліній і підкресленою духовністю образів.
Творчість
Мартіні, ймовірно, навчався у Дуччо ді Буонінсенья, від якого успадкував любов до чистих і гармонійних кольорів та більшість ранніх типів фігур. Водночас художник додав власної витонченості лінії та делікатності інтерпретації, черпаючи натхнення з французької готики, що активно поширювалася в Італії. Він довів до досконалості декоративну лінію готичного стилю та підкорив об’єм ритму цієї лінії, поєднавши її з образною конкретикою.
Найдавніша задокументована робота Мартіні — велика фреска «Маеста» у залі Маппамондо Палаццо Публіко в Сієні. Картина, підписана та датована 1315 роком (із подальшою ретушшю 1321 року), є вільною інтерпретацією «Маести» Дуччо (1308–1311 рр.). Тут ієрархічна структура поступилася поступовому зацікавленню перспективою та конкретною обстановкою: Діва Марія постає готичною королевою під балдахіном, що демонструє посилене усвідомлення просторових відносин і декоративну строго лінійність.
Близько 1317 року Мартіні створив у Неаполі духовний вівтарний образ «Святий Людовик Тулузький коронує свого брата, короля Роберта Анжуйського». У 1319–1320-х роках він реалізував поліптих «Мадонна» для церкви Санта-Катерина в Пізі та серію сцен із життя святого Мартина в нижній церкві Сан-Франческо в Ассізі, наповнених лицарськими ідеалами. Особливо варто відзначити кінний портрет Гвідоріччо да Фольяно (1328), який став першим сієнським твором, виконаним поза релігійною тематикою, й важливим прецедентом для подальших кінних портретів епохи Відродження.
Відомі твори
Відомим шедевром Мартіні є «Благовіщення» (1333, галерея Уффіці, Флоренція), виконане разом із зятем Ліппо Меммі. Центральні фігури Марії та Гавриїла відзначаються дематеріалізованою формою, витонченим ритмом ліній та яскравою декоративністю, що зробило роботу зразком сієнської готики та взірцем для наступних поколінь художників.
У 1340 році Сімоне Мартіні оселився при папському дворі в Авіньйоні, де познайомився з Петраркою. Він виконав портрет Лаури, коханої поета (нині втрачений), що підтверджується згадками в сонетах Петрарки.
Мартіні став найважливішим сієнським художником після Дуччо, а його вплив відчувався протягом XIV–XV століть не лише в Сієні, а й у Неаполі, Пізі, Орв’єто, Ассізі та Авіньйоні.
Данило Ігнатенко
