Вальденси — це християнський рух, що виник у Франції в XII столітті, і який відіграв важливу роль у розвитку пізнішої протестантської Реформації. Рух виник як спроба мирян наслідувати життя Христа в бідності, простоті та прямому читанні Біблії, та отримав значне розповсюдження в Західній Європі, незважаючи на опір Римо-католицької церкви.
Заснування та діяльність Пітера Вальдо
Про засновника руху, Пітера Вальдо, майже не збереглося надійних історичних джерел. Відомо, що він був мирянином, який почав проповідувати близько 1170–1176 років у Ліоні, Франція. Він використовував переклади Біблії, що викликало занепокоєння церковної влади, і відвідав Третій Латеранський собор. Вальдо підкорився вимогам собору 1179 року, де Папа Олександр III схвалив його обітницю бідності. Ймовірно, тоді ж Вальдо склав власну «Сповідь віри» — документ із твердженнями ортодоксальних доктрин, якими мали засвідчувати свою невинність єретики.
Незважаючи на його спроби отримати офіційне визнання, церковна ієрархія відмовила йому, побоюючись впливу проповідей без богословської освіти. Вальдес та його послідовники, продовжували свою місіонерську діяльність, що призвело до засудження руху: архієпископ Ліона виступив проти них, а Папа Луцій III у 1184 році видав буллу «Ad abolendam», що проголосила вальденсів єретиками.
Віровчення та соціальна практика
Після розриву з католицькою церквою вальденси розробили власні догматичні позиції. Вони відкидали традиційні церковні обряди та догми, зокрема:
- Сповідь гріхів здійснювалася перед лідерами громади, без участі священиків.
- Відмовлялися від індульгенцій.
- Хрещення проводили шляхом повного занурення у воду, і не приймали хрещення немовлят.
- Євхаристію розуміли як символічний обряд, відкидаючи доктрину перетворення.
- Заперечували існування чистилища та молитов за померлих.
Ці доктрини базувалися на спрощеному біблеїзмі, моральній строгості та критиці духовних та адміністративних зловживань католицької церкви. Біблія була єдиним провідником у питаннях віри. Вони не вважали обов’язковим будівництво храмів, тому проводили богослужіння у приватних будинках або інших доступних приміщеннях.
Поширення руху і реакція церкви
Вальденський рух швидко поширився поза межі Франції — в Іспанію, Північну Францію, Фландрію, Німеччину, Південну Італію, Польщу та Угорщину. Внаслідок такої експансії Рим почав жорстко переслідувати цей рух, застосовуючи відлучення, судові переслідування, катування і страти.
Хоча вони і практикували щорічне причастя, постили та визнавали необхідність сповіді, вони заперечували культ святих, відмовлялися приймати присяги і не визнавали світські суди, що унеможливлювало їм інтеграцію в середньовічне суспільство.
Втрата позицій і виживання
На початку XIII століття частина вальденсів повернулася до римо-католицької церкви. Проте переслідування вкрай послабили рух — в деяких регіонах він практично зник, а його учасники відмовилися від характерного одягу заради безпеки. До кінця XV століття вальденси залишилися здебільшого у франко-італійських долинах Котських Альп, де згодом перейшли під вплив швейцарських протестантських реформаторів.
Данило Ігнатенко
