Ранджит Сінгх (народився 13 листопада 1780 року в Будрукхані або Гуджранвалі, нині Пакистан — помер 27 червня 1839 року в Лахорі, нині Пакистан) — одна з найвизначніших постатей історії Південної Азії. Він був засновником і махараджею Сикхського королівства Пенджаб (1801–1839), яке стало могутньою державою, що протистояла традиційним завойовникам Індії — пуштунам (афганцям). Завдяки своїй військовій стратегії, політичній мудрості та відсутності релігійного фанатизму Ранджит Сінгх отримав прізвисько “Лев Пенджабу”.
Ранджит Сінгх народився в родині Маха Сінгха, вождя групи сикхів Шукерчакі. Після смерті батька в 1792 році юний Ранджит успадкував невелику територію навколо міста Гуджранвала (сучасний Пакистан). Незважаючи на фізичні недоліки — він був сліпим на одне око, а його обличчя було вкрите віспинами — Ранджит Сінгх виявився харизматичним лідером із хистом до політичних інтриг. У 15 років він одружився з дочкою вождя Канхайя, що стало першим кроком до зміцнення його політичного впливу. Його амбітна теща, Сада Каур, відіграла ключову роль у формуванні його ранньої кар’єри.
Завоювання та становлення держави
У липні 1799 року Ранджит Сінгх захопив Лахор, столицю Пенджабу, що стало поворотним моментом у його кар’єрі. Спочатку афганський король Заман Шах визнав його губернатором міста, але вже в 1801 році Ранджит Сінгх проголосив себе махараджею Пенджабу. Він почав карбувати монети від імені сикхських гуру, що підкреслило його зв’язок із духовною спадщиною сикхізму. У 1802 році він захопив Амрітсар, священне місто сикхів, що зробило його ключовим гравцем у регіоні.
Протягом наступних років Ранджит Сінгх підкорив численні дрібні князівства сикхів і пуштунів, розширивши свої володіння від перевалу Хайбер на північному заході до річки Сатледж на сході. Однак його амбіції на схід були обмежені британцями. За умовами Амрітсарського договору 1809 року, річка Сатледж стала східною межею його територій, що зупинило його експансію в бік Делі.
Закріплення влади та подальші завоювання
Після укладення договору з британцями Ранджит Сінгх зосередився на зміцненні своїх позицій у Пенджабі та розширенні впливу на північ і захід. У 1809 році він допоміг раджі Сансару Чанду з Канґри в Малих Гімалаях, розгромивши загін гуркхів і приєднавши цю територію до своїх володінь. У 1813 році він взяв участь у афганській експедиції Баракзаїв до Кашміру, хоча пізніше був зраджений своїми союзниками.
Однією з найвідоміших подій у кар’єрі Ранджит Сінгха стало захоплення діаманта Кох-і-Нор у Шаха Шоджа, колишнього афганського короля. Цей діамант став символом могутності Сикхського королівства. До 1820 року Ранджит Сінгх зміцнив своє панування над усім Пенджабом, включаючи Кашмір, Мултан і Пешавар.
Ранджит Сінгх відзначався своєю толерантністю до різних релігій та етнічних груп. Він залучав до управління державою не лише сикхів, але й індусів, мусульман та європейців. Його армія, яку він модернізував за допомогою європейських інструкторів, стала однією з найсильніших у регіоні.
Після смерті Ранджит Сінгха в 1839 році його імперія почала занепадати, що врешті-решт призвело до анексії Пенджабу британцями в 1849 році. Проте його спадщина залишається важливою частиною історії Південної Азії. Ранджит Сінгх не лише зупинив афганські вторгнення, але й створив могутню державу, яка надихає нащадків.
Данило Ігнатенко
