Повстання Дожі 1514 року стало одним із наймасштабніших соціальних вибухів у Центральній Європі початку XVI століття. Воно почалося як військова кампанія проти Османської імперії, але дуже швидко перетворилося на відкриту війну селян проти дворянства. Хоча повстання завершилося нищівною поразкою, його наслідки виявилися надзвичайно важливими для історії Угорщини. Саме після цих подій було остаточно закріплено залежне становище селян, а кріпосницькі порядки стали ще суворішими.
Передумови повстання
На початку XVI століття Угорське королівство переживало період політичного занепаду. За правління короля Владислава II (1490–1516) центральна влада поступово втрачала контроль над країною, тоді як великі землевласники та магнати дедалі більше зміцнювали власне становище. Вони контролювали значні території, впливали на державні рішення та постійно збільшували повинності селян. Для більшості населення життя ставало дедалі важчим. Селяни працювали на землях своїх панів, сплачували численні податки та відробляли панщину. Будь-які спроби покращити своє становище жорстко придушувалися. Соціальна напруга накопичувалася роками, тому країна перебувала на межі великого конфлікту.
Хрестовий похід, який став початком повстання
16 квітня 1514 року кардинал Тамаш Бакоч оголосив про набір добровольців для хрестового походу проти Османської імперії. Заклик знайшов широкий відгук серед селян, які сподівалися не лише захистити країну від турків, а й тимчасово звільнитися від тяжкої праці та залежності від своїх панів. За короткий час до війська приєдналося близько 100 тисяч людей.
Командування армією було доручене Дьєрдю Дожі — дворянину та досвідченому воїну, який прославився у війнах проти турків. Завдяки своїй хоробрості він користувався великою повагою серед добровольців.
Однак уже 23 травня підготовку до походу було припинено. Тисячі селян залишилися без продовольства, спорядження та засобів до існування. Водночас землевласники вимагали їхнього негайного повернення до польових робіт, адже розпочиналися жнива. Саме тоді невдоволення переросло у відкритий протест.
Початок селянської війни
Селяни відмовилися повертатися до своїх панів і почали відкрито виступати проти дворянства. Вони заявили, що прагнуть покласти край багаторічному гнобленню нижчих верств населення та зруйнувати систему, яка позбавляла їх особистої свободи.
Повстання швидко охопило значну частину країни. Озброєні загони нападали на маєтки землевласників, підпалювали замки, нищили документи про земельну власність і розправлялися з представниками шляхти. Протягом кількох тижнів було зруйновано сотні дворянських маєтків, а тисячі представників знаті загинули.
Найбільші успіхи повстанців
Армія Дожі діяла досить успішно на початковому етапі боротьби. Повстанці захопили стратегічно важливі фортеці Арад, Ліппа та Вілагош, що значно посилило їхні позиції. Їхній наступ викликав серйозне занепокоєння серед угорської аристократії, адже повстанці погрожували навіть столиці держави — Буді.
Найважливішою військовою операцією стала облога фортеці Темешвар. Саме тут мала вирішитися доля всього повстання. Проте селяни не мали достатньо військового досвіду, дисципліни та озброєння, щоб успішно вести тривалу облогу добре укріпленої фортеці.
Поразка під Темешваром
На допомогу обложеним прибуло військо Яноша Запольї — воєводи Трансільванії, який згодом став королем Угорщини. Його добре організована армія завдала повстанцям нищівної поразки. Незважаючи на чисельність селянського війська, воно не змогло протистояти професійним загонам.
Дьєрдя Дожу та його найближчих соратників було захоплено в полон. 20 липня 1514 року ватажка повстання стратили. Його смерть стала символом остаточного краху селянської війни, хоча окремі загони ще кілька місяців продовжували чинити опір. До жовтня 1514 року останні осередки повстання були остаточно ліквідовані.
Жорстокі наслідки для селян
Перемога дворянства призвела до кардинальної зміни становища угорського селянства. Сейм, скликаний у 1514 році, ухвалив надзвичайно суворі закони, які значно обмежили права сільського населення. Відтепер селян фактично було прирівняно до довічних кріпаків і назавжди прикріплено до землі. Крім цього, збільшилася кількість днів панщини, були запроваджені нові податки та повинності, а також покладено обов’язок компенсувати дворянам збитки, яких вони зазнали під час повстання. Таким чином, невдала спроба звільнитися від соціального гніту завершилася ще більшим закріпаченням населення.
Іван Гудзенко
