У центрі державного устрою Молдавське князівство стояла постать господаря — верховного правителя, який поєднував військову, адміністративну та судову владу. Політична система князівства формувалася під впливом візантійської традиції, православної культури та місцевих феодальних інституцій. Це була монархія із сильною особистою владою, але водночас із вагомою роллю боярської аристократії.
Статус господаря
Господар (воєвода) був главою держави та верховним командувачем війська. Його влада мала династичний характер, однак не була абсолютно спадковою в прямій лінії. Право на престол мали представники правлячої династії, але важливу роль відігравала підтримка бояр.
До повноважень господаря належали:
- оголошення війни і укладення миру;
- укладання міжнародних договорів;
- призначення адміністративних посад;
- розподіл земель і надання привілеїв;
- здійснення верховного судочинства.
Таким чином, він концентрував у своїх руках основні механізми державного управління.
Боярська рада як елемент обмеження влади
Попри значні повноваження господаря, його влада не була необмеженою. Важливу роль відігравала боярська рада — коло найбільш впливових землевласників.
Бояри:
- мали великі земельні володіння;
- очолювали військові підрозділи;
- займали ключові адміністративні посади;
- впливали на обрання або зміщення господаря.
Ця аристократична складова створювала систему взаємозалежності між монархом і знаттю.
Адміністративна структура
Держава поділялася на повіти, якими управляли старости або інші призначені урядовці. Центральна влада контролювала ключові фортеці та міста, серед яких стратегічне значення мали Сучава та Хотин.
Виконавчі функції виконували великі урядники — логотет (канцлер), вістєрник (скарбник), спатар (воєначальник). Це формувало структуру ранньомодерної адміністрації.
Судова система
Судочинство здійснювалося від імені господаря, однак у вирішенні справ брали участь бояри та духовенство. Правова система поєднувала місцеві звичаєві норми з візантійською правовою традицією та церковним правом. Це створювало гнучку модель правового регулювання.
Роль православної церкви
Православна церква була важливою опорою влади господаря. Вона легітимізувала правління, підтримувала ідею божественного походження влади та зміцнювала духовну єдність населення. Будівництво монастирів і храмів слугувало не лише релігійним цілям, а й політичній репрезентації держави.
Династичний принцип і нестабільність
Система престолонаслідування не була строго регламентованою. Це призводило до періодичних конфліктів між представниками правлячої династії.
Зовнішні сили — Польща, Угорщина або пізніше Османська імперія — часто втручалися у внутрішню боротьбу, підтримуючи вигідних претендентів.
Таким чином, внутрішня політична стабільність значною мірою залежала від міжнародного балансу.
Васальна модель і обмеження автономії
У XV–XVI століттях князівство перебувало в різних формах васальної залежності від сильніших сусідів. Після встановлення османського сюзеренітету господар зберігав внутрішню автономію, але був змушений враховувати політичні вимоги Стамбула. Це позначалося на механізмі призначення правителів і на зовнішньополітичних рішеннях.
Еволюція політичної системи
Упродовж століть система влади змінювалася. У XVIII столітті період фанаріотського правління ознаменувався зростанням впливу Османської імперії та ослабленням традиційної автономії. Водночас у попередні століття політична модель демонструвала стійкість, дозволяючи князівству балансувати між великими державами.
Влада господаря в Молдавському князівстві була концентрованою, але не абсолютною. Система управління спиралася на співпрацю з боярством, підтримку церкви та дипломатичне балансування між сусідніми державами.
Данило Ігнатенко
