Цей період отримав свою назву через перенесення столиці до району Муроматі Хейанкьо. На відміну від відносної стабільності попереднього періоду, Японія тепер була охоплена, здавалося б, нескінченним циклом громадянських воєн і конкуренції за владу між ворогуючими воєначальниками, починаючи з боротьби Асікага Такаудзі з власним братом між 1350 і 1352 роками нашої ери.
Система правління сьогунату Асікага дотримувалася майже тих самих ліній, що й сьогунат Камакура, і їй вдалося контролювати більшу частину центральної Японії. Зовнішні провінції, однак, були іншою справою, і вони дозріли для того, щоб даймьо керували своєю територією, як вони хотіли, що ускладнювало уряду стягувати з них податки. Деякі даймьо були ефективними та справедливими адміністраторами, і села продовжували процвітати та рости по всій Японії, оскільки фермери шукали як безпеки в чисельності, так і переваги спільної роботи над громадськими проектами, такими як копання зрошувальних каналів. За відсутності будь-якої влади з боку центрального уряду села часто керували собою. Утворювалися невеликі ради, які приймали рішення щодо законів і покарань, організовували громадські фестивалі та вирішували правила всередині громади. Деякі села збиралися разом, щоб створити ліги для спільної вигоди.
Війна Онін і період Сенгоку
Період Муроматі був підперіодом тривалістю близько 100 років, більшу частину якого велися бойові дії, звідси його назва Воюючих царств або період Сенгоку. Усе почалося з війни Онін (1467-1477 рр. н. е.), громадянської війни між ворогуючими полководцями та самураями, яка принесла труднощі, пограбування та жорстокість на поріг багатьох простих людей. Здавалося, що Японія перебуває у стані війни сама з собою та своїми правителями, які прагнуть знищення. Конфлікт завершився в 1477 році нашої ери, але залишилися лише ті, хто програв, і не було розв’язання мілітаризму та суперництва, які охопили країну далеко в другій половині 16 століття нашої ери. Одним із наслідків чвар був розвиток замків і міст-замків, оскільки селяни шукали захисту на добре укріпленій базі.
Самурай
У міру того, як кількість воєначальників зменшилася завдяки виснаженню воєн, а ті, хто вижив, стали могутнішими, тож польові армії збільшувалися в розмірах. Склад таких армій також ускладнився, не лише з самураями, а й із спеціалізованими військами, такими як піхота в легкій броні або асігару. Були також кавалерійські загони, ніндзя — спеціалізовані шпигуни, вбивці та диверсанти — і люди, призначені виключно для добування та транспортування припасів і обладнання.
Незважаючи на ці зміни, самураї (або бусі, як їх також називали) залишалися найважливішим і, безперечно, найпрестижнішим воїном на полі середньовічної битви та поза ним. Їхня назва вказує на соціальний клас, а не на військову діяльність, але тих, хто воював, як правило, з дитинства навчали верховій їзді, плаванню та навчилися володіти бойовими мистецтвами. Самураї вміли поводитися з будь-якою зброєю, але особливо вправно володіли луком і мечем, і їх зовнішній вигляд був характерним завдяки поголеним переднім частинам і броні, виготовленій зі шкіри та металу з вигадливими швами. Складаючи близько 5% від загального населення, самураї розробили кодекс честі, бусідо, який заохочував вірність, хоробрість і самодисципліну. Очікувалося, що самураї будуть захищати інтереси та честь свого володаря, і вони навіть іноді вчиняли ритуальне самогубство (сеппуку), якщо їм це не вдавалося.
Кінець періоду Муроматі настав, коли один воєначальник остаточно домінував над усіма своїми суперниками – Ода Нобунага (1534-1582 рр. н. е.). Розширюючи свою територію в 1550-60-х роках н. е. зі своєї бази в замку Нагоя, головним чином завдяки своїй дисциплінованій армії самураїв і інноваційному використанню пороху, Нобунага захопив Хеянкьо в 1568 р. н.. До кінця цього десятиліття Японія нарешті стала єдиною державою.
Альона Дмитрук
