Період Асука охоплює 538–710 роки нашої ери. Назва походить від столиці того часу, Асука, розташованої в північній префектурі Нара. У 645 р. н. е. столицю було перенесено до Наніви, а між 694 і 710 рр. н. е. вона перебувала у Фудзівара-кьо. Тепер ми бачимо першого міцно встановленого історичного імператора (на відміну від легендарних або міфічних правителів), імператора Кіммея, який був 29-м в імперській лінії (правління з 531-539 рр. до 571 рр.). Найвизначнішим правителем був принц Шотоку, який був регентом до своєї смерті в 622 році нашої ери. Шотоку приписують реформуванню та централізації уряду за китайською моделлю, серед іншого, шляхом створення сімнадцятистатейної Конституції, викорінення корупції та заохочення тісніших зв’язків з Китаєм.
Наступна велика політична подія періоду Аска сталася в 645 році нашої ери, коли засновник клану Фудзівара, Фудзівара но Каматарі, влаштував державний переворот, який перебрав владу у домінуючого на той час клану Сога. Новий уряд було перебудовано, знову ж таки за китайським зразком, у серії тривалих реформ, відомих як реформи Тайка, під час яких землю було націоналізовано, податки повинні були сплачуватися, соціальні ранги були змінені, вступні іспити на державну службу були введені, написані кодекси законів і встановлена абсолютна влада імператора. Каматарі був призначений старшим міністром імператора і отримав прізвище Фудзівара. Це був початок одного з наймогутніших кланів Японії, який монополізував уряд до 12 століття нашої ери.
Імператор Темму (правління 672-686 рр. н. е.) скоротив розширену королівську сім’ю, щоб лише прямі нащадки могли претендувати на будь-які права на імператорський трон, що створило б більше конкуруючих кланових груп. Темму вибрав Фудзівара-кьо як першу власне японську столицю, яка мала палац у китайському стилі та вулиці, викладені у регулярну сітку.
Можливо, найбільш значущий розвиток періоду Асука був не політичним, а релігійним, з впровадженням буддизму в Японію десь у 6 столітті нашої ери, традиційно в 552 році нашої ери. Він був офіційно прийнятий імператором Йомеєм і далі підтримувався принцом Шотоку, який побудував кілька вражаючих храмів, таких як Хорюдзі. Буддизм загалом вітався японською елітою, оскільки він допоміг підвищити культурний статус Японії як розвиненої нації в очах їхніх могутніх сусідів Кореї та Китаю.
Шотоку відправив офіційні посольства до суду Суй у Китаї з бл. 607 р. н. е. і вони тривали протягом 7 ст. н. е. Однак відносини з сусідами Японії не завжди були дружніми. Королівство Сілла захопило свого сусіда Пекче в 660 році нашої ери за допомогою величезних китайських військово-морських сил Тан. Повстанські війська Пекче переконали Японію надіслати 800 кораблів, щоб допомогти їм відновити контроль над їхнім королівством, але об’єднані сили зазнали поразки в битві при Пекганг у 663 році нашої ери. Успіх Об’єднаного королівства Сілла призвів до чергової хвилі іммігрантів, які прибули до Японії з розвалених королівств Пекче та Когурьо.
Мистецтво, тим часом, процвітало й породило альтернативну назву — період Суйко (552–645 рр. н. е.) на честь імператриці Суйко (правління 592–628 рр. н. е.). При дворі активно пропагувалися література та музика за китайським зразком, а митцям надавались податкові пільги.
У період Асука яскраво виблискували політичні та культурні трансформації, що заклали основи подальшого розвитку Японії. Впровадження реформ, прийняття буддизму та активний культурний обмін з Китаєм не лише сприяли утвердженню централізованої влади та культурного просунення, але й зумовили нові виклики, зокрема, з конфліктами на міжнародному рівні.
Альона Дмитрук
