Період, відомий як Панування терору, тривав у Франції з 5 вересня 1793 року до 27 липня 1794 року (9 термідора II року). Це один із найсуперечливіших моментів Французької революції, коли захист здобутої свободи обернувся масштабним насильством, централізацією влади та руйнуванням правових механізмів. Терор виник як відповідь на зовнішні загрози й внутрішні конфлікти, але дуже швидко перетворився на автономний інструмент політичного контролю.
Передумови та розгортання терору
До осені 1793 року нова республіканська Франція опинилася у стані подвійної небезпеки. На заході вирувала громадянська війна у Вандеї, а кордони тиснули союзні монархічні армії. У цих умовах Конвент ухвалив рішення зробити «терор порядком денним». Декрет 5 вересня вперше легітимізував жорсткі заходи проти «ворогів Революції», до яких зараховували дворян, священиків-рефрактерів, накопичувачів зерна та будь-кого, хто викликав підозру.
У Парижі революційний трибунал щоденно ухвалював смертні вироки. У провінціях представники місій, що діяли від імені Конвенту, створювали власні осередки репресій. Так з’явилися місцеві «малі терори» — від Ліона до Нанта. Роль економічного регулятора виконував «Максимум», закон, що фіксував ціни та зарплати й запроваджував контроль над ринком на вимогу радикальних паризьких низів.
Ідеологія та релігійна політика
Одним із найрадикальніших напрямів революційної політики стала дехристиянізація. Її активно підтримували послідовники Жака Ебера. Кампанія включала закриття церков, вилучення церковних коштовностей, зміну релігійних свят на світські та спробу впровадити культ Розуму. У деяких містах духівництво масово змушували зрікатися сану. Хоча ці радикальні зміни не мали рівномірної підтримки по всій країні, вони суттєво вплинули на культурний клімат епохи.
Роль Комітету громадської безпеки та Робесп’єра
Центральну роль в організації терору відігравав Комітет громадської безпеки — орган, що узурпував політичну владу та перетворився на фактичний уряд революційної Франції. Найвпливовішою фігурою комітету був Максиміліан Робесп’єр, переконаний у необхідності поєднання революційної доброчесності й нещадної боротьби з ворогами республіки.
Навесні 1794 року комітет усунув конкурентів з двох флангів:
- зліва — гебертистів,
- справа — групу Дантона, відому як потуранці.
Після цього влада Робесп’єра досягла вершини. Комітет отримав можливість діяти без опозиції, а революційний трибунал — без перешкод.
Закон 22 преріаля та «Великий терор»
10 червня 1794 року ухвалено Закон 22 преріаля, який став кульмінацією правового занепаду. Документ скасовував право підозрюваних на захист і публічний розгляд справи. Присяжні отримували лише два варіанти рішення — виправдання або смертна кара.
Наслідки не забарилися: почався «Великий терор», період найінтенсивніших страт у революційній історії. Лише за кілька місяців у Парижі було страчено близько 1400 осіб. Загалом упродовж терору:
- заарештовано щонайменше 300 000 людей,
- офіційно страчено 17 000,
- ще приблизно 10 000 загинули у в’язницях без суду.
Розмах насильства підірвав довіру до Робесп’єра навіть серед його соратників.
Падіння Робесп’єра та завершення терору
27 липня 1794 року (9 термідора) сталася подія, що змінила хід революції. У Конвенті проти Робесп’єра виступила сформована змовниками коаліція. Його заарештували разом із близькими союзниками. Наступного дня їх стратили без формального суду.
Падіння Робесп’єра стало символічним завершенням Панування терору. Революційна влада відмовилася від радикальних практик, а політичне життя перейшло до етапу, відомого як Термідоріанська реакція.
Панування терору залишається однією з найобговорюваніших сторінок Французької революції. Для одних це була вимушена відповідь на загрози, що загрожували молодій республіці. Для інших — трагедія, яка виявила руйнівний бік революційної ідеології, здатної виправдати насильство ім’ям свободи.
Данило Ігнатенко
