Палац дожів, офіційна резиденція обраних правителів Венеціанської республіки, символізував державну владу та водночас слугував осередком мистецьких новацій.
Перший палац на місці сучасної споруди було збудовано у 814 р. Проте вже у 976 р. він був зруйнований пожежею, спричиненою повстанням населення. Відновлена будівля знову зазнала пошкоджень від вогню, що зумовило новий етап перебудови. Сучасний вигляд комплексу почав формуватися на початку XIV ст., коли Венеція перебувала на піку своєї політичної та економічної могутності.
Палац є результатом багатовікових перебудов, у яких поєдналися риси готики, мавританської традиції та ренесансної архітектури. Венеціанська готика особливо яскраво виявилася у декоративному оздобленні фасадів, розташованих уздовж набережної Моло та площі Сан-Марко. Завершення головних фасадів у 1424 р. підкреслило гармонійне поєднання монументальності та витонченості, притаманне венеціанському стилю.
У 1438 р. було розпочато будівництво головних воріт — Порта делла Картя, спроєктованих Джованні та Бартоломео Бон (Буон).
У наступні століття палац неодноразово страждав від пожеж, які знищили значну частину внутрішнього оздоблення, зокрема фрески Іль Пізанелло, твори родини Белліні та ранні роботи Тиціана. Водночас ці втрати стали поштовхом до нових мистецьких замовлень: для оздоблення палацу працювали провідні майстри венеціанського Відродження — Тінторетто, Паоло Веронезе та інші.
Як резиденція дожів і місце засідань вищих рад та міністерств, палац був осередком політичного життя Венеціанської республіки. Він символізував незалежність, правовий порядок і велич морської держави, що протягом століть залишалася важливим центром європейської політики й торгівлі.
Данило Ігнатенко
