Оділон Редон (20 квітня 1840, Бордо — 6 липня 1916, Париж) — французький художник-символіст, графік, літограф і офортист, чия творчість стала одним із найвиразніших утілень поетичного та фантастичного світовідчуття в мистецтві кінця XIX — початку XX століття. Його роботи вирізняються тонкою емоційністю, експресивною уявою та здатністю створювати образи, що одночасно належать реальному й внутрішньому світам. Редон виступив містком між символізмом, раннім модернізмом і художніми пошуками, які згодом спрямували європейське мистецтво до дадаїзму та сюрреалізму.
Майбутній художник зростав у середовищі, що сприяло розвитку його споглядальної натури. У дитинстві він відзначався замкненістю, однак рано виявив інтерес до малювання. Формальну художню освіту здобував у майстерні Жана-Леона Жерома, одного з провідних представників академічної школи. Хоча Редон не поділяв академічних ідеалів, цей досвід навчив його точності та професійної дисципліни.
Вирішальний вплив на його становлення мав гравер Родольф Бресден, від якого він успадкував технічну майстерність і тонке відчуття графічної фактури. Не менш важливою була співпраця з Анрі Фантен-Латуром, який відкрив перед ним можливості літографії — саме цей жанр став рушійною силою його ранньої творчості.
Уява як художній метод
На відміну від багатьох сучасників, Редон не прагнув безпосереднього відображення реальності. Його естетика виходила з внутрішнього переживання і роботи фантазії. Він вважав, що мистецтво повинно відкривати приховані смисли буття, передавати інтимні стани свідомості та вводити глядача у простір символів і мрій.
Ідейним співрозмовником і натхненником Редона став його близький друг — поет-символіст Стефан Малларме. Спільні погляди на мистецтво, увага до метафізичних нюансів і потяг до психологічної глибини зблизили їх. Саме в цьому колі Редон увійшов до колективного руху французьких символістів, з якими поділяв віру в автономію художнього образу.
Графічний доробок: темні видіння і народження модерної фантастики
Перша значна серія графічних робіт з’явилася у 1879 році під назвою «У сні». Вона позначила початок нового етапу в європейській графіці. Редон створив близько двохсот гравюр, серед яких чимало літографій, що стали зразками поетичного фантастичного мистецтва.
У літографічній серії 1882 року, присвяченій Едгару Аллану По, художник звернувся до образів, що з’являлися в його власній уяві, а не до сюжетів поезії. Ці аркуші не були прямими ілюстраціями. Редон намагався передати духовний настрій і психологічну напругу творів По. Його демонічні фігури, крилаті створіння та гібридні істоти стали своєрідними візуальними метафорами внутрішньої боротьби поета.
Особливо помітним є паралелізм між естетикою Редона та творчістю Франсіско Гойї. Образи його «чорних снів» перегукуються з гравюрами іспанського майстра, у яких страхи набувають матеріальної форми. Не випадково одна з серій Редона отримала назву «Панна Гойї» (1885), що підкреслює діалог між двома художніми світами.
Живопис і колористичні відкриття
Хоча саме графіка принесла Редону перше визнання, з початку XX століття він дедалі активніше працював у техніці пастелі та олійного живопису. Цей перехід ознаменувався зміною настрою: темні, тривожні візії уступили місце гармонійним композиціям, сповненим світла та кольору.
У його живописі домінують квіткові натюрморти. Він перетворював їх на узагальнені образи краси, що випромінюють спокій і внутрішню силу. Саме ці роботи здобули високу оцінку серед сучасників. Анрі Матісс та інші художники фовістського кола розглядали Редона як одного з найтонших колористів свого часу.
Відомою є картина «Привид» (бл. 1905), нині у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Це зразок поєднання формальної витонченості та образної загадковості, характерної для пізнього періоду митця.
За життя Редон залишався своєрідним «самітником символізму». Його художній світ виходив за межі стильових категорій того часу. Лише на початку XX століття його роботи почали привертати широку увагу, а молоді художники побачили в них нові можливості для експресії уяви.
Сюрреалісти 1920–1930-х років розглядали його як попередника свого руху. Образи Редона — створіння з підсвідомого, химерні гібриди, постаті з невизначеними межами — стали частиною візуальної мови модернізму. Його творчість вплинула на розвиток фантастичного мистецтва, психологічної графіки та експериментальної літографії.
Данило Ігнатенко
