XIX століття стало для Буковини добою інтенсивного націєтворення. У межах Австрійської імперії, а з 1867 року Австро-Угорщина, регіон перетворився на простір мирного, але напруженого змагання між кількома національними проєктами. Український, румунський, єврейський і німецький рухи розвивалися паралельно, використовуючи інструменти модерної доби — освіту, пресу, товариства й політичне представництво на землях сучасної України.
Імперський контекст і «дозволена» політика
Австрійська модель управління створила відносно сприятливі умови для культурної самоорганізації. Конституційні реформи середини століття легалізували громадські об’єднання, пресу та участь у крайових органах влади. Для Буковини це означало можливість розгортати національні програми без негайного репресивного тиску. Водночас імперська адміністрація намагалася зберігати баланс, стримуючи радикалізацію та підтримуючи лояльність до Відня.
Український рух: від культурництва до політики
Український рух на Буковині розпочався з просвітницьких ініціатив. Школи, читальні, видавництва й культурні товариства стали базою для формування модерної української ідентичності. Інтелігенція — вчителі, священники, урядовці — працювала над унормуванням мови, популяризацією історії та літератури. У другій половині століття культурна діяльність доповнюється політичними вимогами: розширення прав української мови в освіті та адміністрації, представництво в крайових інституціях, рівність з іншими націями регіону.
Румунський проєкт і традиція еліти
Румунський національний рух спирався на історичну спадщину Молдавського князівства та сильні позиції в адміністрації й церкві. Румунські діячі активно розвивали освіту, пресу й культурні товариства, прагнучи зберегти провідну роль у регіоні.
Конкуренція між українським і румунським рухами була гострою, але здебільшого інституційною, а не силовою, що відповідало правовій логіці імперії.
Єврейський рух і модерна культура
Єврейська громада Буковини, особливо в Чернівці, розвивала власні форми національної модерності. Паралельно існували рухи, орієнтовані на асиміляцію в німецьку культуру, і течії, що плекали їдиш як мову модерної літератури та театру. Саме Чернівці стали одним із центрів єврейського культурного життя Східної Європи, де точилися дискусії про мову, традицію та майбутнє єврейства.
Німецький чинник і роль мови адміністрації
Німецька мова виконувала функцію імперського посередника. Вона була мовою адміністрації, вищої освіти та міської культури, не будучи масовою етнічною мовою регіону. Це створювало своєрідний «наднаціональний» прошарок, який полегшував міжкультурну комунікацію. Німецький чинник не зводився до колоніалізму; радше він забезпечував спільне поле для взаємодії різних рухів.
Преса, товариства і публічний простір
Національні рухи реалізувалися через газети, літературні гуртки, наукові товариства та кооперативи. Публічні дебати формували нову політичну культуру Буковини, де ідентичність ставала предметом аргументації, а не лише спадковості.
Кав’ярні, читальні й зали зібрань перетворювалися на осередки громадського життя, де вироблялися модерні наративи спільноти.
Освіта як поле змагання
Шкільництво й університет були ключовими аренами боротьби за вплив. Питання мови навчання, програм і кадрового складу викликали гострі дискусії. Освіта визначала майбутні еліти — тому контроль над нею означав стратегічну перевагу. Австрійська влада намагалася врівноважувати інтереси, що іноді призводило до компромісів, іноді — до конфліктів.
Політичне представництво і компроміси
Участь у крайових сеймах і міських радах сприяла переходу від культурництва до інституційної політики. Національні діячі змушені були шукати компроміси, формувати коаліції та працювати в межах права.
Цей досвід виховував політичний прагматизм і толерантність, рідкісні для доби зростаючого націоналізму.
Національні рухи XIX століття не розірвали Буковину, а надали їй багатовимірності. Ідентичність тут формувалася як сума локальної приналежності та ширших національних проєктів. Буковинська модель показала, що націєтворення може відбуватися без тотального конфлікту.
Данило Ігнатенко
