Суспільство Єгипту було жорстко розділене на соціальні класи, починаючи від верхівки царя, його візирів, членів двору, номархів (регіональних управителів), військових генералів (після епохи Нового царства), наглядачів за роботами та селян. Протягом значної частини історії Єгипту соціальна мобільність була маловідомою, оскільки вважалося, що боги встановили ідеальний соціальний порядок, який відображав їхню волю.
Боги наділили людей усім необхідним і поставили над ними царя, який вважався найкращим посередником між божественним і світським світом від додинастичного періоду до Стародавнього царства (бл. 2613–2181 рр. до н. е.), хоча жерці бога сонця Ра з часом набули більшої влади. Навіть після цього періоду царя продовжували поважати як обраного посланця бога. Навіть під кінець Нового царства (1570-1069 рр. до н. е.), коли жерці Амона у Фівах мали більшу владу, монархів все ще сприймали як божественно посвячених.
Верхівний клас
Король Єгипту (відомий як «фараон» після періоду Нового царства) як посланець богів, мав обов’язок правити відповідно до маату, і це розглядалося як серйозний обов’язок, що відповідає його статусу та важливості його обов’язків.
Короля часто зображували під час полювання, а тексти часто хвалили кількість великих та небезпечних тварин, яких вбивав кожен монарх під час свого правління. Проте практично всі такі тварини, як леви та слони, були зловлені царськими мисливцями та поміщені до заповідників, де король потім «полював» на них у впорядкованому оточенні. Більшість членів двору також мали комфортне життя, хоча багато з них не мали значних обов’язків. Номархи також могли жити достатньо добре, але це залежало від багатства їхнього регіону та їхньої важливості для царя. Наприклад, номарх району з великим некрополем, присвяченим богу Осірісу, мав можливість розраховувати на високий статус, оскільки його місто було пунктом паломництва для багатьох, включаючи самого царя. Водночас, номарх менш привабливого району може очікувати скромного життя. Це ж стосувалося і до писарів.
Писарі та лікарі
У Стародавньому Єгипті писарі мали високу цінність, оскільки їх вважали обраними богом Тотом, який надихав і керував їхнім мистецтвом. Записування подій для збереження на віки було основним завданням писарів. Вірогідно, що Тот і його супутниця Сешат зберігали роботу писарів у вічних бібліотеках богів.
Робота писаря робила їх вічно живими, не лише через те, що наступні покоління читали їхні записи, але й тому, що самі боги були в курсі цього. Богиня-покровителька бібліотек Сешат ретельно дбала про роботу на своїх полицях, як це робили бібліотекарі на Землі, служачи їй. Більшість писарів були чоловіками, але і жінки займалися цією професією, живучи так само комфортно, як і чоловіки. Важливий текст Стародавнього Царства, відомий як «Інструкції Дуауфа”», пропагував любов до книг і підбадьорював молодих людей отримувати освіту та ставати писарями, щоб жити кращим життям.
Всі жерці також були книгознавцями, але не всі книгознавці ставали жерцями. Щоб виконувати свої обов’язки, їм потрібно було бути грамотними, щоб читати медичні тексти, тому багато з них починали своє навчання як писарі. У світогляді давніх єгиптян більшість хвороб вважалися божественними покараннями або уроками, тому лікарі повинні були розуміти, які божества або надприродні сили можуть бути відповідальними за них.
Щоб здійснювати свою роботу, лікарі повинні були читати релігійні тексти того часу, які охоплювали такі області, як стоматологія, хірургія, лікування переломів та різних захворювань. Оскільки між релігійним та повсякденним життям не існувало розриву, лікарі зазвичай були також жерцями, до тих пір, поки ця професія не була секуляризована в історії Єгипту.
Усі жерці богині Серкет були лікарями, і ця практика продовжувалася навіть після появи більш світських медиків.
Військові
Збройні сили до Середнього царства складалися переважно з регіональних ополчень, які формувалися номархами для різних цілей, зазвичай для оборони, і підкорялися царю. Починаючи з початку 12-ї династії Середнього царства, Аменемхет I реформував армію, щоб створити першу постійну армію, зменшивши таким чином владу і престиж номархів та підкоривши армію безпосередньо своєму контролю.
Після цього армія складалася з лідерів вищого класу та членів нижчого класу, існувала можливість просування, на яку не впливав соціальний статус. До Нового царства єгипетська армія в першу чергу займалася обороною, але під керівництвом фараонів, таких як Тутмос III та Рамсес II, розширювала імперію через кампанії за межами Єгипту. Єгиптяни, як правило, уникали подорожей в інші країни через віру в те, що померлим буде складніше дістатися до загробного життя, якщо вони помруть поза межами рідної землі. Ця віра викликала занепокоєння воїнів під час закордонних походів, і тому було прийнято положення про повернення тіл померлих до Єгипту для поховання.Немає доказів того, що жінки служили в єгипетській армії або про їхнє бажання це робити.
Фермери та робітники
Фермери та робітники утворювали найнижчий соціальний клас. Вони зазвичай не володіли землею або будинками, але вони були важливими для економіки країни, виробляючи товари для торгівлі та будівництва. Працюючи на користь царів та інших вищих класів, вони забезпечували підтримку для культурного та економічного процвітання Єгипту.
Пивовари також користувалися великою повагою, а пивоварнями іноді керували жінки. Насправді в ранній історії Єгипту ними керували виключно жінки. Пиво було найпопулярнішим напоєм у стародавньому Єгипті, і його часто використовували як компенсацію (вино ніколи не було таким популярним, за винятком царської сім’ї). Вважалося, що цей напій подарував людям бог Осіріс, а пивоварнями керувала богиня Тененет. Єгиптяни сприймали пиво дуже серйозно, про що дізналася Клеопатра VII (69-30 до н. е.) і коли ввела податок на пиво; її популярність різко впала більше через цей єдиний податок, ніж через її війни з Римом.
Представники нижчого класу також могли знайти можливість працювати з металами, дорогоцінним камінням і скульптурою. Вишукані ювелірні вироби Стародавнього Єгипту, дорогоцінні камені, делікатно вмонтовані в вишукані оправи, створювали члени селянства. Ці люди, більшість єгипетського населення, також поповнювали ряди армії, а в окремих випадках могли стати писарями. Однак робота та становище в суспільстві зазвичай передавалися синові.
Альона Дмитрук
