Микита Сергійович Хрущов народився 17 квітня 1894 року в селі Калинівка. Його походження не відповідало типовому соціальному профілю більшовицької еліти: він був сином шахтаря, а його дід служив кріпаком у царській армії. У 1909 році Хрущов разом із родиною переїхав до Юзівки (сучасного Донецька), де почав працювати на металургійному заводі. Цей досвід формував його уявлення про індустріальну працю, що згодом вплинуло на його політичні пріоритети.
У роки революційних потрясінь Хрущов долучився до лав більшовиків, а з 1919 року служив у Червоній армії як політичний комісар. Після громадянської війни він здобув освіту в робітничій школі, одночасно активізуючи свою діяльність у партійних органах. Саме в цей період Хрущов почав закладати основи своєї політичної кар’єри.
Кар’єра в сталінську епоху
Хрущов швидко просувався по партійній ієрархії, спираючись на підтримку Лазаря Кагановича — одного з наближених соратників Сталіна. У 1930-х роках він зміцнив свої позиції в Москві, де очолив будівництво метрополітену, за що отримав орден Леніна. Його піднесення в партії припало на період Великої чистки, в якій він не тільки вижив, але й брав активну участь. Це забезпечило йому місце в Політбюро.
У 1938 році Хрущов очолив Українську партійну організацію, а після радянської анексії східної Польщі у 1939–1940 роках, відігравав ключову роль у її інтеграції до СРСР. Під час Другої світової війни він служив у званні генерал-лейтенанта, будучи політичним радником у найважливіших операціях, включно з битвами під Сталінградом і на Курській дузі.
Після війни Хрущов знову очолив Україну. У тяжкі повоєнні роки він стикався з кризами голоду, проблемами відбудови та намаганнями стабілізувати економіку, що зміцнило його розуміння проблем сільського господарства. У 1949 році Сталін викликав його до Москви, де Хрущов знову повернувся до вищих щаблів керівництва.
Сходження до влади та десталінізація
Після смерті Сталіна у 1953 році Хрущов спромігся взяти гору над політичними конкурентами, включно з Георгієм Маленковим та Лаврентієм Берією. У вересні того ж року він став першим секретарем ЦК КПРС. Його успішне усунення антипартійної групи в 1957 році та обрання прем’єр-міністром у 1958 році закріпили його лідерство в СРСР.
Найгучнішим кроком у його політичній діяльності стала десталінізація. У 1956 році, на XX з’їзді КПРС, Хрущов виголосив таємну промову, у якій засудив культ особи Сталіна, репресії 1930-х років та жорстокість тоталітарного режиму. Ця промова запустила процес реабілітації жертв, послаблення контролю над суспільством і пожвавлення культурного та інтелектуального життя. Водночас розпочалися переслідування релігії, що залишалося суперечливою частиною його курсу.
Міжнародна політика та конфлікти
На міжнародній арені Хрущов виступав за політику мирного співіснування з капіталістичним світом. Його візит до США в 1959 році і зустріч із президентом Ейзенхауером стали символами нового етапу у відносинах між наддержавами. Проте зовнішня політика Хрущова не завжди була врівноваженою: його гучні заяви — зокрема легендарне “Ми вас поховаємо!” — спричиняли дипломатичні скандали.
Ключовою подією його міжнародної політики стала Карибська (Кубинська) ракетна криза 1962 року. Спроба розміщення радянських ракет на Кубі ледь не призвела до ядерного конфлікту. Після напружених переговорів Хрущов погодився на виведення ракет в обмін на гарантії безпеки Куби, що було розцінено як поступка США, особливо в очах комуністичного Китаю.
Реформи та падіння
На внутрішньому фронті Хрущов ініціював низку економічних реформ: розвиток сільського господарства, акцент на виробництво споживчих товарів, ліквідацію ГУЛАГу, оновлення партійної структури. Він прагнув зробити комунізм привабливішим і людянішим, але багато з його ініціатив наштовхнулися на опір бюрократії або виявилися малоефективними.
У жовтні 1964 року Хрущова було усунуто з усіх посад. Його наступником став Леонід Брежнєв. Сам Хрущов провів решту життя в ізоляції, не відіграючи більше політичної ролі. Він помер 11 вересня 1971 року в Москві.
Микита Хрущов був суперечливою постаттю радянської історії. З одного боку — учасник сталінських репресій, з іншого — ініціатор відлиги та реформ. Його епоха ознаменувалася спробами демократизації радянської системи без зламу її основ. Саме він започаткував процес, який пізніше вестиме до гласності й перебудови. Постать Хрущова лишається ключовою для розуміння еволюції Радянського Союзу в другій половині XX століття.
Данило Ігнатенко
