У релігійній практиці індуїзму поняття мурті є центральним концептом, який охоплює як матеріальні репрезентації божеств, так і глибший метафізичний вимір сакральної присутності. Це втілення божественного у фізичній формі, здатне стати об’єктом поклоніння, медитації та релігійного досвіду.
Етимологія та філософський контекст
Слово мурті у санскриті означає «форма», «образ», або будь-яке конкретне виявлення. У ритуальному та теологічному контексті індуїзму воно позначає уособлення або втілення божественного начала. На відміну від західного уявлення про «ідол», мурті у релігійній думці індуїзму не редукується до об’єкта, зробленого з каменю чи металу, а розглядається як канал присутності сакрального.
Індуїстська метафізика визнає розмаїття шляхів пізнання Абсолюту (Брахмана), і мурті є способом зробити трансцендентне доступним для сприйняття через символічне уособлення. Воно не є замінником божества, а його маніфестацією у феноменальному світі.
Історичне та культурне значення
Археологічні та текстуальні джерела свідчать про те, що практика поклоніння мурті сформувалась щонайменше 2000 років тому і набула широкого поширення в епоху Гуптів (IV–VI ст. н.е.). З того часу вона стала провідним елементом індуїстської храмової культури.
У пантеоні індуїзму вони репрезентують численні форми божеств: від антропоморфних зображень Крішни, Лакшмі чи Шиви до символічних форм, таких як лінгам (прояв Шиви) або шаліграм. У цьому контексті воно стає матеріальним фокусом релігійної уяви та ритуальної дії.
Типологія та іконографія
Мурті можуть бути іконічними (із впізнаваними антропоморфними або теріоморфними рисами) та аніконічними (без конкретної форми), як у випадку з лінгам або шаліграм. Багато з них мають декілька облич, рук або очей — ця множинність символізує різноманітні аспекти космічних сил або божественних функцій.
Комплексні образи, такі як тримурті — об’єднання трьох головних богів індуїстської тріади (Брахма як творець, Вішну як зберігач і Шива як руйнівник) — репрезентують багатовимірність божественного начала.
Виготовлення та сакралізація
Процес створення є ретельно регламентованим і здійснюється майстрами згідно з канонічними текстами. Матеріали, форми та пропорції мають відповідати релігійним нормам. У Північній Індії домінує білий мармур, у Південній — чорний граніт. Відомі також бронзові мурті часів династії Чола.
Перш ніж мурті може бути об’єктом поклоніння, воно проходить ритуал прана пратіштха — «встановлення дихання», або ритуальне оживлення. Саме після цього воно розглядається не просто як скульптура, а як жива присутність божества, що вимагає щоденного догляду, прикрашання та підношень (пуджі).
Ритуальні практики та соціокультурне значення
Поклоніння мурті включає низку ритуалів: прикрашання, підношення їжі, спів мантр або бхаджанів, обряд араті (обертання вогню перед образом), а також урочисте винесення під час свят.
У сучасну епоху вони адаптувались до нових умов: цифрові зображення, 3D-візуалізації, онлайн-пуджі — усе це розширює доступ до сакрального для діаспори та глобального індуїзму.
Концепція мурті не є унікальною для індуїзму. У буддизмі статуї Будди виконують подібну функцію як об’єкти медитації та зосередження. У джайнізмі мурті тіртханкарів є невід’ємною частиною храмової практики. Таким чином, мурті як форма репрезентації сакрального має трансрелігійний характер, що виявляється у культурі Південної Азії та за її межами.
Данило Ігнатенко
