За гострими контурами штормових морських хвиль та меланхолійними відтінками нічних небес розкривається світ Едварда Мунка — художника, що заплутався у лабіринті людських душевних прірв. Він був багатим на експресію та постійно затамовував своє невротичне та палке прагнення через магію фарб і кольорів. Мунк — найвідоміший художник, що відзначився не лише своїм мистецтвом, але й глибоким поглядом на проблеми людства, які залишаються актуальними й у наш час.
Раннє життя
Едвард Мунк народився у 1863 році у селі Адальсбрук, Норвегія. Його батько, Крістіан, був лікарем, а мати, Лорі Кетрін, яка померла від туберкульозу у 1868 році. Мунк втратив також сестру Софі, художницю, через ту саму хворобу. Батько Мунка, християнин-фундаменталіст, відчував глибоку депресію і релігійні кризи після цих втрат.
Мунк перейшов до мистецтва в підлітковому віці. У тринадцять років він познайомився з творчістю Норвезької художньої асоціації, що стало його натхненням. Тут він освоював техніку олійного живопису, починаючи копіювати їхні роботи.
У 1880-х роках, Едвард Мунк приєднався до групи «Крістіанія-Богема», керованої антропологом Гансом Єгером, де підтримували ліберальний погляд на сексуальну поведінку та вільне кохання. Єгер вплинув на Мунка, підбадьорюючи використовувати власний досвід у творчості. «Хвора дитина» (1885-86), створена в цей період, відображає цей вплив. У 1889 році Мунк поїхав до Парижа за стипендією, де навчався у майстерні Леона Бонна. Під впливом імпресіоністів та постімпресіоністів, він розвивав свій стиль, хоча його теми залишалися зосередженими на смерті і втраті, які він переживав особисто. Помер батько Мунка того ж року, що поглибило його інтерес до духовності та символізму, відображеного у його роботі «Ніч у Сент-Клуді» (1890).
Зрілий період
У 1892 році Мунк був запрошений Спілкою художників Берліна на свою першу персональну виставку, яка, хоча і викликала суперечки через свій радикальний колорит і тематику, сприяла подальшому розвитку його кар’єри. Наступного року він представив групу картин на тему кохання, що пізніше стали відомою серією «Фриз життя — поема про життя, кохання та смерть» (1893).
“Любов і біль” (1895) була створений Мунком у цей період, і досі обговорюється за свою загадкову символіку. Серія “Фриз” та інші його роботи з 1890-х років, такі як “Крик” (1893) та “Попіл” (1894), відображали його характерну меланхолію та теми смерті та втрати. Наприкінці 1890-х Мунк також зацікавився фотографією, хоча вона ніколи не мала для нього такого значення, як живопис чи гравюра.
Пізній період
У 1908 році Мунк пережив нервовий зрив після перебування в Берліні та Парижі. Багате на пияцтво та сварки життя, втрата близьких викликали його тривогу. Він перебував у лікарні в Копенгагені протягом восьми місяців. Тут він створив серію літографій «Альфа і Омега» (1908), а пізніше приступив до створення легших за тематикою та кольорами картин, таких як «Сонце» (1911).
Після виписки з лікарні Мунк порадив його лікар відвідати Норвегію. Тут він знайшов нову інспірацію в місцевих пейзажах і житті селян. Творчість Мунка цього періоду була оптимістичною та повільною, з використанням світлої палітри та м’яких тем. Його роботи, такі як «Сонце» (1912), «Весняна оранка» (1916) та «Купальник» (1918), відображали його нову перспективу на життя.
Під час свого пізнього періоду Мунк уникав відкритої теми смерті, зосереджуючись на своєму щоденному житті та переживаннях. Хоча деякі похмурі автопортрети з 1930-х і 40-х років відображали його зацікавленість у власній смертності. Його творчість також включала багато малюнків і пейзажів.
У 1940 році Норвегію захопили нацисти, але більшість картин Мунка врятували норвезькі колекціонери і повернули до країни після війни. Мунк помер у віці 80 років у містечку Екелі, неподалік від Осло, внаслідок тривалої хвороби, яку спричинив вибух на сусідньому заводі.
Спадщина Едварда
Мунк значно вплинув на наступне покоління художників у Європі та США, незважаючи на те, що його стиль сформувався після Першої світової війни. Німецькі експресіоністи, такі як Кірхнер, Кандінський, Бекман та інші, були вдячні за його насичений колір та напівабстракцію, які допомагали виражати індивідуальну психологію. Мункове використання меланхолійних тонів і напівабстрактних форм стали стійкими елементами символізму, експресіонізму, фовізму та навіть сюрреалізму. Його вплив можна помітити в творчості пізніших майстрів, таких як Френсіс Бекон, чиї портрети відтворюють психологічні аспекти через експресивні риси обличчя та тіла.
Після смерті Мунка в 1944 році виявилося, що він заповів усю свою залишену творчість місту Осло. Колекція, що налічує близько 1100 картин, 4500 малюнків і 18 000 гравюр, стала основою музею, відкритого в 1963 році, який служить свідченням про довговічну спадщину Мунка.
Альона Дмитрук
