Мегалодон (Carcharocles megalodon) — один із найвідоміших вимерлих морських хижаків, який існував приблизно від 23 до 2,6 млн років тому. Це найбільша акула і риба, яка коли-небудь жила на Землі.
Географічне поширення
Викопні зуби мегалодона знайдено майже на всіх континентах, крім Антарктиди. Під час міоцену великі морські протоки полегшували його міграції між океанічними басейнами. Він мешкав у теплих і помірних водах Карибського та Середземного морів, біля узбереж Австралії, Індії, Південної Африки, Південної Америки, Європи й Північної Америки. До пліоцену ареал скоротився, і близько 2,6–3,6 млн років тому вид остаточно зник.
Фізичні характеристики
Дорослі особини досягали 13–14 м, а найбільші — понад 24 м, вага могла сягати 60–90 тонн. Тіло торпедоподібне, з широкою мордою, великими грудними плавцями і серповидним хвостом. Зуби трикутні, масивні, з зазубреними краями, до 18 см завдовжки. Мегалодон міг підтримувати температуру тіла вище води завдяки регіональній ендотермії, що давало перевагу в полюванні навіть у прохолодних водах.
Розмноження та поведінка
Мегалодон народжував живих дитинчат завдовжки понад 2 м. Для розмноження використовувалися мілководні теплі розплідники, де дитинчата мали достатньо їжі та захисту від хижаків.
Хижацький спосіб життя
Цей хижак займав вершину океанічного харчового ланцюга. Він полював на китів, сирен, тюленів та велику рибу. Молоді особини споживали дрібнішу здобич, тоді як дорослі могли атакувати предків сучасних кашалотів і косаток. Згодом конкуренція з великими білими акулами та ранніми косатками вплинула на його виживання.
Причини вимирання
Раніше вважали, що глобальне похолодання наприкінці пліоцену та зміни океанічних течій після закриття Панамського перешийку були ключовими чинниками. Нові дослідження додають, що скорочення чисельності великої здобичі та конкуренція з більш адаптивними хижаками відіграли вирішальну роль. Останні викопні рештки датуються близько 3,6 млн років тому.
Данило Ігнатенко
