Легенда про Вавилонську вежу знаходиться в Книзі Буття (Бут. 11:1-9) Старого Заповіту Біблії. Згідно з цією історією, після потопу, коли Ной висадився на горі Арарат і людство розпочало розмножуватися, всі люди вирішили об’єднатися та побудувати місто та вежу, що досягатиме неба. Цей міф є алегорією та символом гордості та гріха людей.
Люди вирішили побудувати вежу зрубаних дерев та обпалюваної цегли, яку вони мали сягати до неба. Вони намагалися створити символічний об’єкт, який би виражав їхню владу, славу та велич. Проте, за цією величезною пірамідою ховалася не тільки бажання спільноти, але й гордість і надмірна самовпевненість. Бог побачив, що будівництво вежі є проявом людської гордості та намаганням піднятися до рівня Бога. Він вирішив роз’єднати їх та позбавити їх єдиного спільного мовного розуміння, щоб вони більше не могли координувати будівництво. Так відбувся “змішання мов”, коли люди стали розмовляти різними мовами і не розуміли одне одного.
З цього моменту будівництво зупинилося, і люди, які раніше об’єднувалися, були розсіяні по всьому світу, розпочинаючи формування різних культур та мов. Легенда про Вавилонську вежу слугує нагадуванням про небажаність гордості, надмірної амбіції та прагнення до влади, а також про покарання за таку поведінку.
Легенда про Вавилонську вежу символізує гордість і високомерність людей, які намагаються піднятися до рівня Бога чи взяти на себе Його владу.
Данило Ігнатенко
