В кожній історичній епосі є постать, чиє життя поєднує владу, багатство та трагічну долю. Одним із таких був Крез, останній цар Лідії, який правив приблизно з 560 по 546 рр. до н.е. Він відомий насамперед своєю надзвичайною багатістю, а також участю у військових кампаніях, що визначили долю Західної Анатолії.
Крез походив з династії Мермнадів і успадкував престол після смерті свого батька Алятта, здолавши зведеного брата в боротьбі за владу. До того він вже проявив себе як намісник і головнокомандувач, завершивши підкорення Іонії на материковій частині Анатолії, включно з містами Ефес та іншими важливими центрами. Однак через обмежену морську могутність він був змушений укладати союзи з острівними містами Іонії замість їх завоювання. Його багатство стало прислів’ям у стародавньому світі, а щедрі дари оракулу в Дельфах закріпили славу щедрого й впливового правителя.
З падінням Мідійської імперії під натиском персів Крез опинився перед загрозою потужної Перської держави під керівництвом Кіра II Великого. Він спробував сформувати коаліцію з Вавилоном, Єгиптом та Спартою й навіть розпочав військову кампанію проти Каппадокії. Після битви при Птерії, яка не принесла вирішальної перемоги, Крез повернувся до своєї столиці Сард для організації конфедерації союзників. Проте перси швидко переслідували його, штурмували місто і в 546 році Лідія впала під владою Кіра.
Подальша доля Креза описана різними джерелами. За свідченням Геродота, цар був засуджений до спалення живцем, але, за легендою, був врятований Аполлоном і згодом перебував при дворі Камбіса II у Єгипті. Інші джерела, зокрема Ктесій, стверджують, що Крез отримав посаду губернатора Барени в Мідії і зберіг певний вплив навіть після поразки.
Одна з найвідоміших історій про Креза – зустріч з афінським законодавцем Солоном. Геродот передає, що Солон навчав царя, що справжнє щастя не в багатстві, а в удачі та моральній рівновазі, намагаючись показати Крезу обмеженість матеріального багатства.
Його життя стало уроком того, що влада та багатство не завжди гарантують безпеку та стабільність, а доля часто вирішує за людину навіть у наймогутніші часи.
Данило Ігнатенко
