Якопо Белліні (бл. 1400, Венеція — бл. 1470, Венеція) — один із найважливіших майстрів італійського живопису XV століття, який поєднав традиції візантійського та готичного мистецтва з новими принципами флорентійського Раннього Відродження.
Свою мистецьку освіту Белліні здобув у майстерні видатного умбрійського художника Джентіле да Фабріано. У 1423 році він супроводжував свого вчителя до Флоренції, де познайомився з творчістю Донателло, Лоренцо Гіберті, Мазаччо та Паоло Учелло. Саме там він перейняв ключові новаторські принципи — увагу до природності, реалістичне моделювання простору та класичну гармонію форм.
Повернувшись до Венеції близько 1429 року, Белліні швидко став провідним художником міста. Його ранні роботи, як-от «Мадонна» (бл. 1438, Галерея Академії, Венеція), ще зберігали елементи візантійської традиції та міжнародної готики — золоте тло, вишукані орнаменти, розкішні шати. Водночас у його композиціях чітко відчутні здобутки флорентійського мистецтва: вірність перспективі, переконлива пластика фігур і нова серйозність образів. Яскравим прикладом цього є монументальне «Розп’яття», яке демонструє вплив Мазаччо та відхід від декоративності готики.
Найбільшу історичну цінність мають не лише його картини, а й дві книги малюнків (бл. 1450), що зберігаються нині у Луврі та Британському музеї. Вони стали унікальним джерелом для наступних поколінь художників. У малюнках Белліні експериментував з лінійною перспективою, уперше застосовуючи її до зображення людських фігур. У композиціях «Різдво», «Бичування» чи «Проповідь Івана Хрестителя» відчувається прагнення до реалістичного простору. Особливе місце займає його «Розп’яття» (Британський музей), де хрести подані під кутом, а солдати повернуті спинами до глядача — новаторське рішення для італійського мистецтва XV століття.
Данило Ігнатенко
