Ми часто говоримо, що любимо природу: милуємося її спокоєм, лікуємо втомлену душу її ароматами. Але чи справді ми розуміємо, ким вона для нас є?
Колись дерево для людини було не просто тінню в спекотний день чи зручною опорою для гойданки. Воно було віссю світу — дорогою, що веде крізь усі виміри: від земного до небесного, від видимого до невидимого. У ньому бачили щось святе, безмежно живе. Для древніх цивілізацій саме дерево ставало образом Всесвіту — Світу, який дихає, росте, тримає небо.
Уявлення про світове дерево знаходить вираз у багатьох релігійних та міфологічних системах. Хоча форми образу і пов’язані з ним ритуали різняться, у всіх культурах дерево символізує єдність світів, джерело життя і духовного знання.
Скандинавська традиція
У скандинавській традиції світовим деревом є ясен Іггдрасілль (Yggdrasill) – «Світовий Ясен». Згідно з «Молодшою Еддою», це гігантське ясенове дерево підтримує дев’ять світів, включаючи Мідгард (світ людей), Асгард (світ богів) і Ніфльхейм (підземний світ). Іггдрасілль вважається «віссю Всесвіту»: його коріння сягають різних світових осей, а крона підноситься до небес. Це дерево уособлює цикл життя і смерті. Саме на ньому бог Одін приносить себе в жертву, повісившись і терпячи дев’ять днів мук, щоб осягнути таємне знання рун — акт, який виділяє Іггдрасілль як джерело сакральної мудрості. Міфи також говорять, що після катастрофи Рагнарок світ відродиться з гілок цього дерева, а нове людство постане від двох людей, врятованих у його корінні.
У «Еддах» Іггдрасілль постає місцем зібрань богів, де вони сходяться на раду. Його крона вкрита священною росою, а на стовбурі та корінні мешкають численні істоти — від мудрого орла на найвищій гілці до змія Нідгьогга (Niðhöggr), що підточує коріння. Така «екосистема» символізує цілісність космосу, його життєдайні й руйнівні сили, а також постійну взаємодію небесного, земного й підземного рівнів.
Кельтська культура
У кельтських віруваннях також був розвинений образ Дерева Життя (ірл. Crann Bethadh). Це дерево зазвичай ототожнюють із священним дубом або іншим довговічним деревом. Кельти вважали, що сакральне дерево, залишене на честь духу, містить містичний зв’язок з іншим світом. За переказами, в центрі кельтських поселень ритуально залишали велике дерево, яке уособлювало осьовий центр селища і давало доступ до кельтського «іншого світу» – царства мертвих і духів.
У дохристиянській кельтській традиції особливими вважалися дуб, омела. Наприклад, друїди шанували омелу, що росла на дубі, як священний одр для обрядів. Загалом кельти вірили в життя після смерті, а дерево – як будівельний матеріал і просте втілення сили природи – символізувало поновлення життя. Циклічність росту листя й плоду дерева відображали ідеї оновлення душі та відродження природи. Таким чином, кельтське світове дерево (Crann Bethadh) символічно об’єднує природну силу, плинність життя-і-смерті, а також є «порталом» між світом людей і світом богів.
Християнська традиція
У християнстві центральним є Древо Життя з біблійного сюжету Едемського саду. У книзі Буття згадується два особливих дерева: Древо Пізнання Добра і Зла та Древо Життя. Після того, як Адам і Єва згрішили, бог заборонив їм їсти плоди з Древа Життя, аби вони не отримали безсмертя гріхом. Цей образ сприймається досить буквально у ранній християнській традиції: Древо Життя у Саду символізує первісну гармонію з Богом, втрачену через гріх. У середньовічній і пізнішій християнській думці дерево життя часто ототожнювалося із самим Христом – «джерелом вічного життя» для віруючих. Наприклад, Христос називається «хлібом життя» і «світлом світу», що образно вказує на символ спасіння. Крім того, традиційно Християнський хрест іноді тлумачився як «істинне Древо Життя»: як колись люди могли здобути вічне життя через забутий садовий плід, так тепер – через жертву Христа на хресті.
Церква зберегла й більш прямі символи: наприклад, в монастирських садах садили дерево (пальму, кедр) як духовний символ, а в мистецтві Богородицю іноді зображують поряд з Древом Життя. Мотив дерева життя зустрічається і в іконографії (славнозвісне «Древо життя» у візантійських фресках), а також у богословських трактатах і катехізисах.
Юдаїзм
В юдейській традиції Древо життя також з’являється на рівні священного тексту та містики. У книзі Буття (спільній з християнами) згадується той самий сюжет про едемські дерева, де Древо життя оточене ангелом з мечем. Проте особливе значення набуває образ «Ец Хаїм» (– «Дерево життя») у кабалі – єврейській містичній традиції. У кабалі «Древо життя» – це символічна схема десяти божественних еманацій, зображена у вигляді дерева з коренем і гілками, що пронизують усі рівні буття. За описом кабаліста Хаїма Вітала (1543–1620), книга «Ец Хаїм» стала підґрунтям системи лірианської кабали. Цей «деревоподібний» образ у кабалі передає ідею гармонії і зв’язку між Богом і світом: вершини дерева сягають трансцендентного, а корені – матеріального, усвідомлюючи єдність творіння.
Крім містики, в юдаїзмі є усталене прислів’я з «Приповідок Соломонових»: «Дерево життя тим, хто міцно в нього тримається» (Прип. 3:18), що метафорично ототожнює Тору і Божу мудрість з деревом, яке дає життя. Торою часто називають «Деревом життя» в ритуалах (нашестя торового стрижня на основу тощо) як на символ зв’язку народу з Богом. Таким чином, в юдаїзмі Древо життя поєднує біблійний сюжет про первинний рай із глибоким духовним символізмом Тори та божественної мудрості.
Корейська культура
У корейській народній традиції окремого «світового дерева» як міфічного образу нема, проте ідея сакрального дерева дуже розвинена. У центрі багатьох сіл за старих часів стояли священні дерева – «поклонні дерева», під якими будували прості капища для поклоніння духу-покровителю села. Під такими віковими деревами громада проводила богослужіння, залишала стрічки, папірці чи жмутки волосся як дари духові місця. Це відповідає уявленню про дерево як центр поселення та духовний міст між світами.
Навколо таких дерев зазвичай облаштовували священні майданчики з кам’яними навісами або вівтарями. Дерево обв’язували солом’яним обереговим канатом або прикрашали строкатими стрічками, що засвідчувало його святість і водночас позначало кордон між «звичайним» простором та «священним». Деякі дерева ставали місцем проведення сезонних ритуалів — весняних і осінніх молінь за врожай, здоров’я та захист громади.
Саме таку функцію виконувало священне дерево у селі Суол у Південній Кореї. Потужне dangsan-namu стоїть там і сьогодні: на його гілках — вузлики стрічок, біля кореня — вівтар, а поруч — охоронний майданчик. Місцеві вірили, що через таке дерево може спуститися дух-покровитель села, а під його кроною — почути моління людей.
Щодо космічного виміру, у віруваннях древніх корейців часто вважалося, що високі гори є своєрідними «світовими осами» (세계수) або місцями сходження неба на землю. Високу гору (наприклад, Пектусан чи Намсан) могли уявляти подібно до космічної вісі – центр Всесвіту, через який сходять божества. Згідно з національною енциклопедією, «корейці поважали високі гори як святині, адже вважали, що душі небес сходять на них, як на світове дерево». Саме тому гірський дух почав ототожнюватись із охоронцем країни або поселення, а священні вершини ставали «світовими горами» (세계산).
Згадки у художній літературі
Мотив світового дерева широко використовується і в художній літературі різних епох. Наприклад, в норвезькому епосі «Пісня про віщунку» (Voluspo, частина «Поетичної Едди») прямо згадується, що дев’ять світів були об’єднані одним деревом.
У західній літературі образ Древа життя яскраво описано в «Втечі від Раю» Джона Мілтона (1667). У четвертій книзі Мілтон поміщає персонажів під Деревом Життя: «Потім він підстрибнув вгору і вгніздився на Древі Життя – на середньому, найвищому зрості дерев…», а далі описує «Древо Життя, що виростає серед усіх – райських». Образи цих дерев («дерево життя» і «дерево знання») символізують вічне життя та первісне знання в раю, а їхню спільну присутність вказують на ключові теми християнського твору.
Попри різні культурні особливості, уявлення про світове дерево у всіх традиціях збігаються в основному: це сакральний центр Всесвіту, що пов’язує світи, джерело плодючості і мудрості. У нім – бачимо символ єдності протилежностей (життя й смерті, землі і неба). Кожна культура вкладає в нього свою унікальну семантику, але в усіх випадках дерево підкреслює ідею космічної осі та безперервності життя.
Альона Дмитрук
