Кальвінізм — теологія, запропонована Джоном Кальвіном, протестантським реформатором XVI століття, та її розвиток його послідовниками. Термін позначає доктрини та практики, що походять із праць Кальвіна, характерні для реформатських церков. Кальвіністська форма протестантизму відіграла важливу роль у формуванні релігійної та культурної карти сучасного світу.
Теологія Кальвіна
Жан Кальвін опублікував свою основну працю «Інституції християнської релігії» у 27 років. Вона стала фундаментальним посібником з протестантської теології. Кальвін підтримував ідеї Мартіна Лютера щодо виправдання вірою та єдиного авторитету Святого Письма, водночас пропонуючи власну інтерпретацію таїнства Вечері Господньої. Він вважав, що тіло Христове не присутнє скрізь, однак його дух універсальний, а віруючі вступають у справжнє єднання з воскреслим Христом.
Кальвін дотримувався поміркованої позиції щодо музики та мистецтва у релігійному житті. Він віддавав перевагу спільному співу псалмів, що стало практикою гугенотів у Франції та пресвітеріан у Шотландії й Північній Америці. Водночас він відкидав зображення святих і розп’яття, дозволяючи лише простий хрест. Ця позиція підкреслює, що кальвінізм обмежував мистецтво та музику у релігійному контексті, не заперечуючи їх у світському житті.
На відміну від Лютера, Кальвін починав свої «Інституції» не з виправдання вірою, а з пізнання Бога. Він розробив критерії визначення обраних: сповідання віри, дисциплінована християнська поведінка та любов до таїнств, особливо Вечері Господньої. Люди, які відповідали цим вимогам, могли вважати себе обраними та не турбуватися про власне спасіння.
Поширення кальвінізму
Якщо Лютеранство залишалося обмеженим певними частинами Німеччини та Скандинавії, кальвінізм швидко поширився в Англії, Шотландії, Франції, Нідерландах, колоніях Північної Америки та окремих регіонах Центральної Європи. Цей рух активно підтримувався Кальвіном, особливо через релігійних біженців, які прибували до Женеви. Кальвін навчав їх, направляв у рідні країни для проповіді та підтримував листами. Женева стала міжнародним центром кальвінізму та взірцем організації церковних спільнот. Джон Нокс називав її «найдосконалішою школою Христа з часів апостолів».
Популярність кальвінізму була широка. У Франції він приваблював знатні та міські верстви, у Німеччині — бюргерів та князів, а в Англії та Нідерландах поширився серед усіх соціальних груп. В англосаксонському світі ідеї кальвінізму стали основою пуританства, яке суттєво вплинуло на релігійне та соціальне життя Північної Америки.
Подальший богословський розвиток
Пізніша історія кальвінізму демонструє, що рух зазнав трансформацій під впливом послідовників Кальвіна та реформатської традиції загалом. У містах Швейцарії та Південної Німеччини існували автономні реформатські громади, які зберігали власну ідентичність і богословське керівництво. Видатними теологами, крім Кальвіна, були Гульдріх Цвінглі та Генріх Буллінгер у Цюриху, а також Мартін Буцер у Страсбурзі.
Важливим етапом стало Дортський синод (1619) у Нідерландах, який систематизував доктрину приречення, зробивши її центральною для кальвінізму. Подальші покоління кальвіністів розвивали богослов’я у схоластичному стилі, орієнтуючись на середньовічних авторитетів. Так, Франсуа Турретін у 1688 році опублікував «Institutio Theologiae Elencticae», який став основним підручником для американського кальвінізму в Прінстонській семінарії до середини XIX століття. Цей розвиток поєднував вірність Кальвіну з новими інтелектуальними формами та прагненням до організованості й системності.
Кальвінізм, від концепцій Жан Кальвіна до масштабного поширення та богословських трансформацій, залишив помітний слід у релігійному, культурному та соціальному житті Європи та Північної Америки. Його історія демонструє взаємодію ідей, практик та інституцій, які продовжують впливати на сучасне протестантське християнство.
Данило Ігнатенко
