Ісус Навин, вождь ізраїльських племен після смерті Мойсея, який завоював Ханаан і роздав його землі 12 племенам. Його історія розповідається у Старому Завіті в книзі Ісуса Навина. Постать Ісуса Навина поєднує риси харизматичного воїна, релігійного провідника та організатора племінного суспільства, яке поступово формувалося в самостійний народ.
Наступник Мойсея
Згідно з біблійними свідченнями, Ісус Навин був особисто обраний Богом як спадкоємець Мойсея (Повторення Закону 31:1–8; 34:9). Він очолив народ Ізраїлю після тривалих років мандрів пустелею, ставши символом переходу від покоління виходу з Єгипту до покоління, що мало заснувати життя на новій землі.
Його діяльність розпочалася з організації вторгнення в Ханаан. Перед початком походу він відправив шпигунів для оцінки військової та моральної ситуації серед місцевих племен. За біблійним описом, він повів ізраїльтян через річку Йордан, що стало знаковою подією у формуванні їхньої ідентичності.
Завоювання Ханаану
Найвідомішим епізодом його військових кампаній було здобуття Єрихона, міста, яке мало стратегічне значення. Після цього Ісус Навин здійснив низку походів проти південних і північних міст-держав Ханаану. Згідно з біблійними розповідями, поступово під його контролем опинилася більша частина Палестини.
Кульмінацією його діяльності стало розділення завойованих земель між дванадцятьма племенами Ізраїлю. Цей акт мав не лише практичний, а й символічний характер, закріпивши ідею єдності племен у рамках спільного завіту з Богом. Наприкінці життя Ісус Навин звернувся до свого народу із закликом залишатися вірними цьому завіту та не відступати від законів, отриманих через Мойсея (Ісус Навин 23).
Історичний контекст і науковий погляд
Сучасна біблійна наука наголошує, що події, описані в книзі Ісуса Навина, не можна розглядати як точний хронологічний звіт завоювань. Дослідники дійшли висновку, що процес утвердження ізраїльських племен у Ханаані відбувався поступово й не був результатом єдиного військового походу.
Археологічні та текстові джерела свідчать про те, що більшість ханаанських міст-фортець залишалися під контролем місцевого населення ще протягом кількох століть. Навіть якщо деякі з них, наприклад Хацор, зазнали руйнувань, ізраїльтяни рідко використовували їх як власні військові бази. Лише з піднесенням Давида ситуація змінилася, і Єрусалим став першою столицею, здобутою як політичний і релігійний центр.
З цієї точки зору біблійна книга Ісуса Навина розглядається не лише як історичний опис, а й як теологічна розповідь, що мала на меті показати божественне керівництво та єдність народу. Сюжети про військові походи радше відображають поступове просування племен у регіоні, ніж масштабні завоювання.
Ісус Навин став символом перетворення ізраїльських племен на організовану спільноту, яка усвідомлювала себе носієм завіту з Богом. Його постать у біблійній традиції поєднує воєнний авторитет і духовне лідерство. У єврейській та християнській культурі він вважається прикладом вірності, мужності й відданості Божій волі.
Данило Ігнатенко
