Щоб простежити витоки макіяжу, потрібно подорожувати в часі на понад 6000 років, у часи Стародавнього Єгипту. Там косметика була не просто способом догляду за зовнішністю, а символом статусу та зв’язку з богами. Уже в 4000 році до нашої ери чоловіки та жінки використовували витончену підводку для очей, яка є відомою рисою єгипетського мистецтва. Одним із популярних засобів макіяжу була чорна фарба для очей, а також рум’яна, біла пудра для освітлення шкіри та малахітові тіні для повік. Зелений колір малахіту символізував богів Гора та Ра, що підкреслювало не лише естетичну, але й релігійну функцію косметики.
У Біблії також є згадки про макіяж, зокрема в єврейських та християнських текстах. Пророк Єремія, що жив у період приблизно 627–586 рр. до н.е., виступав проти використання косметики, пов’язуючи її із марнославством і застерігаючи від надмірної уваги до зовнішності. Один із найбільш відомих біблійних прикладів — Єзавель, яка «намалювала очі» перед своєю смертю, демонструючи взаємозв’язок між макіяжем і негативним образом. Вона стала символом аморальності в християнському контексті.
У Римі ставлення до косметики було більш неоднозначним. Хоча гігієнічні засоби, як-от мило використовувалися обома статями, рум’яна й інші косметичні засоби асоціювалися з повіями. Це викликало засудження та висміювання в римській літературі. Стоїки, філософська школа, яка проповідувала моральну доброту та розум, стверджували, що справжня краса — це доброчинність, а не зовнішній вигляд. Їхній ідеал — це «макіяж без макіяжу», або природна краса, де косметика лише допомагає підкреслити здоровий вигляд, а не прикрашати обличчя.
Після падіння Римської імперії, макіяж набув нового значення у Візантійській імперії, де громадяни славилися своїм марнославством. Відродження принесло новий сплеск інтересу до фізичної краси. Освітлювачі шкіри та фарби для волосся, хоч і містили шкідливі речовини, були популярними серед багатих європейців, які прагнули досягти ідеалів краси. Однак, в епоху правління королеви Вікторії макіяж знову став символом вульгарності. Британська монархиня оголосила, що використання косметики є аморальним, і жінки змушені були наносити макіяж таємно, приховуючи свої косметичні звички під маскою природності.
Тільки у 1920-х роках макіяж повернувся в мейнстрім. Яскрава червона помада, темна підводка для очей стали ознаками нової епохи свободи та експериментів. Зростаюча косметична індустрія швидко здобула фінансовий успіх, пропонуючи жінкам засоби для самовираження та зміцнення статусу. У цей період реклама почала формувати нове сприйняття краси, переконуючи жінок, що косметика — це необхідність, а не примха.
Данило Ігнатенко