Індокитайські війни стали одним із найтриваліших і найскладніших конфліктів XX століття в Південно-Східній Азії. Їхня історія охоплює майже тридцять років — від боротьби В’єтнаму проти французького колоніального панування після Другої світової війни до падіння Південного В’єтнаму, перемоги комуністів у Лаосі та приходу Червоних кхмерів до влади в Камбоджі у 1975 році. Війни тісно переплелися між собою, а боротьба за незалежність поступово перетворилася на частину глобального протистояння між комуністичним і антикомуністичним блоками.
Французьке проникнення до В’єтнаму розпочалося ще в XIX столітті. До кінця століття французи встановили контроль над значною частиною Індокитаю, створивши колоніальну систему, до якої входили В’єтнам, Камбоджа та Лаос. Під час Другої світової війни ситуація змінилася: французька влада була ослаблена, а японська окупація підірвала старий колоніальний порядок. Після капітуляції Японії у 1945 році в’єтнамський націоналістичний і комуністичний рух на чолі з Хо Ши Міном скористався ситуацією та проголосив незалежність В’єтнаму 2 вересня 1945 року.
Франція не погодилася остаточно відмовитися від своїх позицій. Переговори не змогли усунути суперечності, і в 1946 році розпочалася Перша Індокитайська війна. В’єтмінь, очолюваний Хо Ши Міном, зробив ставку на затяжну війну, поєднуючи партизанські дії з поступовим створенням регулярних військ. Французи, маючи перевагу в озброєнні та авіації, намагалися зберегти контроль над територією, але поступово втрачали ініціативу.
Дьєнб’єнфу і поразка Франції
Переломним моментом стала битва при Дьєнб’єнфу в 1954 році. Французьке командування створило укріплений табір у віддаленій долині на північному заході В’єтнаму, розраховуючи змусити сили В’єтміню прийняти генеральну битву. Проте в’єтнамці змогли оточити французькі позиції та доставити в гори артилерію, яку французьке командування не очікувало побачити в такій кількості.
Після багатотижневих боїв французький гарнізон капітулював 7 травня 1954 року. Поразка мала величезне політичне значення. Франція втратила можливість продовжувати війну на колишніх умовах, а міжнародні переговори привели до Женевських угод. В’єтнам тимчасово поділили приблизно по 17-й паралелі: на півночі встановилася влада комуністичного уряду, тоді як на півдні сформувалася держава, орієнтована на підтримку Заходу.
Передбачалося, що поділ буде тимчасовим і згодом відбудуться загальні вибори щодо майбутнього країни. Однак цього не сталося. В’єтнам поступово перетворився на одну з головних арен холодної війни.
В’єтнамська війна
У Південному В’єтнамі посилювався рух комуністичних повстанців, яких підтримували сили Північного В’єтнаму. Для Сполучених Штатів це було частиною ширшої боротьби проти поширення комунізму в Азії. Американська допомога Південному В’єтнаму поступово збільшувалася, а в середині 1960-х років США безпосередньо вступили у війну великими військовими силами.
Американська армія мала величезну перевагу в авіації, артилерії та техніці, але противник використовував партизанську тактику, складну систему укриттів, мережу постачання та добре пристосовувався до місцевості. Війна стала виснажливою для всіх її учасників. Масовані бомбардування, наземні операції та бойові дії поширилися далеко за межі Південного В’єтнаму.
У 1973 році було укладено Паризьку мирну угоду, після чого американські війська почали залишати В’єтнам. Проте війна між Північчю та Півднем продовжилася. Навесні 1975 року північнов’єтнамські сили розпочали масштабний наступ. 30 квітня впав Сайгон, а уряд Південного В’єтнаму припинив існування. 2 липня 1976 року країну офіційно об’єднали в Соціалістичну Республіку В’єтнам.
Камбоджа: війна, переворот і Червоні кхмери
Камбоджа розвивалася за власним сценарієм, хоча події у В’єтнамі дедалі сильніше впливали на неї. Країна перебувала під французьким протекторатом з 1863 року, а незалежність здобула в 1953 році під керівництвом принца Нородома Сіанука. Він намагався дотримуватися нейтралітету, хоча поступово дозволив комуністичним силам використовувати віддалені райони країни.
У березні 1970 року Сіанука було усунуто в результаті перевороту. Новий уряд опинився в конфлікті з комуністами, відомими як Червоні кхмери. У травні того ж року американські та південнов’єтнамські війська ввійшли до Камбоджі, намагаючись знищити бази комуністичних сил поблизу кордону з В’єтнамом.
Війна дедалі сильніше руйнувала країну. США проводили масштабні бомбардування камбоджійської території, намагаючись перешкодити діяльності комуністів. Проте ці дії не змогли зупинити Червоних кхмерів. 17 квітня 1975 року вони захопили Пномпень. Розпочався один із найтрагічніших періодів в історії Камбоджі.
Лаос і боротьба за контроль над країною
Лаос також став частиною регіонального протистояння. Після завершення французького панування країна неодноразово переживала політичні кризи. У 1962 році було створено коаліційний уряд, до якого увійшли праві сили, нейтралісти та представники комуністичного руху Патет Лао.
Однак домовленість не принесла тривалого миру. Різні сили продовжували боротися за контроль над віддаленими районами країни, а Лаос дедалі сильніше втягувало у війну у В’єтнамі. Його територією проходили важливі маршрути постачання, тому країна стала одним із театрів таємної й відкритої військової боротьби.
Після падіння Південного В’єтнаму в 1975 році співвідношення сил у регіоні різко змінилося. Патет Лао, маючи підтримку Північного В’єтнаму, встановив контроль над Лаосом. У грудні 1975 року було проголошено Лаоську Народно-Демократичну Республіку.
Один конфлікт — три різні долі
Індокитайські війни змінили карту Південно-Східної Азії. В’єтнам об’єднався під владою комуністичного уряду, Лаос також став комуністичною державою, а Камбоджа пережила радикальну революцію Червоних кхмерів, яка принесла країні масові репресії та загибель величезної кількості людей.
У січні 1979 року в’єтнамські війська вторглися до Камбоджі та повалили режим Червоних кхмерів. На його місці було встановлено уряд, який спирався на підтримку В’єтнаму. Таким чином, навіть після завершення В’єтнамської війни військові конфлікти в Індокитаї не припинилися одразу.
Історія Індокитайських воєн показує, наскільки тісно в XX столітті перепліталися національно-визвольні рухи та глобальна геополітика. Для в’єтнамців боротьба розпочиналася як боротьба за незалежність від колоніальної держави, але згодом стала частиною холодної війни. Для США це була спроба стримати поширення комунізму, тоді як для Китаю та Радянського Союзу регіон мав важливе стратегічне значення.
До 1975 року старий колоніальний порядок в Індокитаї остаточно зник. Але ціною його падіння стали десятиліття війни, величезні людські втрати, руйнування міст і сіл та глибокі політичні травми, наслідки яких країни регіону відчували ще багато років.
Данило Ігнатенко
